Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

Бесс

3 червня, 2016 - 17:08

Драма «Розтинаючи хвилі» (1996) стала для Ларса фон Трієра у певному сенсі переламною; саме з неї розпочалася світова слава данського режисера. Мій текст є спробою зрозуміти, як влаштований цей фільм.

***

Ян (Стеллан Скарсгард), чоловік Бесс (Емілі Вотсон), дістав тяжку травму на буровій вежі, де працював. Щоб вижити, хоче й надалі кохатися з дружиною у будь-який спосіб, тож на його прохання Бесс має сходитися з випадковими партнерами, а тоді детально описувати свої пригоди Янові; після кожного її злягання йому стає ліпше. Та щоразу доводиться віддавати все більше й більше. У фінальному епізоді, котрий так і називається – “Жертвування Бесс” – вона підіймається на борт судна до справжніх бандитів, і звідти її вже вивозять на ношах. Бесс згасає з болем і страхом, а Ян після її смерті набирається сил і стає на ноги.

Зовнішня мелодраматичність остаточно вичерпується у “Жертвуванні”, з Яновою зрадою – коли той, підписавши згоду на примусове лікування дружини у психіатричній лікарні, зрікається її. В останні години протагоністкою рухає не лише прагнення зберегти чоловікові життя, а й одержимість Провидінням, котра охоплює і земне кохання. Те, що Бесс робить  на завершення - крок не розпачу, а віри.

Для такого кроку потрібні опора та чітка ієрархія рівнів. Сакральна інстанція проявляється опосередковано, за винятком прикінцевих кадрів. Той рівень, на якому відбувається більшість подій, можна назвати земним. На найнижчому рівні Бесс жертвує собою, аби врятувати Яна. Для мешканців містечка це план пекла, смертного гріхопадіння.

На землі панують слова. Лад містечкового життя визначає пуританська громада з надзвичайно суворими законами й поклонінням тексту, притаманним таким спільнотам, що забезпечується, поміж іншим, провідною роллю проповідників. Це тяжіюча сукупність церковних, магічних, медичних, бюрократичних та побутових формул: настанови, молитви, звинувачення, прокльони, діагнози, угоди, протоколи; найважча покара – виголошувана пастором згідно з ритуалом посмертна інвектива на адресу грішника/грішниці, засудження померлого/померлої до потойбічних мук. Розмови Бесс з Богом, коли вона почергово перевтілюється то на суворого протестантського Саваофа, то на саму себе, дитинну і вразливу, не порушують заведеного порядку – допоки те, що спочатку видається хворобою, не стає знаряддям подолання мирської обумовленості: Бесс єдина, кому Бог являє свою силу, і з кожним новим актом “падіння” вишнє заступництво дає про себе знати чимдужче - аж до прямого втручання в епілозі; і навпаки, чим більше Бесс зволікає, чим гірше Янові, тим безсиліші слова. Непряма демонстрація такої безпорадності – судове засідання після вбивства Бесс: лікар Річардсон (Едріан Роулінз) намагається пояснити судові своє ставлення до вбитої; визначення “добросерда” не підходить для протоколу, а “неврівноважена” йому здається некоректним.

“Як можна любити слово?” – обурюється Бесс у церкві, де жінкам говорити заборонено. “Слова любити неможливо. Треба вміти любити людину. У цьому й полягає досконалість”. То не богоборча риторика. Любов для Бесс дорівнює вчинку, що пов’язує тлінне з недосяжно вищим. Вона робить те, що вважає за належне, і небо їй відповідає дією. “Розтинаючи хвилі” – це відмова слову у владі, котру натомість здобуває кінообраз – як мистецтво дії.

Перед другим підйомом на борт судна, де, як вона точно знає, на неї чекає загибель, Бесс провадить ще одну розмову зі своїм богом, а тоді дивиться просто в камеру спокійним, навіть веселим поглядом, тим самим звертаючись до наймогутнішої з усіх сил, наявних тут. Відповідь, довгоочікуване екранне диво, приходить через сімнадцять повних сліз хвилин: дзвони над океаном, у повітрі, над платформою Яна, видзвонюють благу вість про першу святу, створену і врятовану кінематографом.

_______________________

Розтинаючи хвилі / Breaking the Waves (1996, Данія-Швеція-Франція-Нідерланди-Норвегія-Ісландія, 159`), режисура: Ларс фон Трієр, сценарій: Ларс фон Трієр, Пітер Асмуссен, оператор: Роббі Мюллер, актори: Емілі Вотсон, Стеллан Скарсгард, Кетрін Картлідж, Жан-Марк Барр, Едріан Роулінз, Удо Кір, виробництво: “Argus Film Produktie”, “Zentropa Entertainments” та ін.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments