Бідність
Сьогодні День ромів — міжнародне свято ромського народу. Встановлене на IV Всесвітньому конґресі ромів, що відбувся в 1990 у Сероцьку, Польща. А перший конгрес, що прийняв ромські гімн і прапор, відбувся 8 квітня поблизу Лондона рівно 50 років тому. Метою Дня є самоідентифікація ромської етнічної групи як єдиного народу, привернення уваги до культури та історії етносу, подолання дискримінації, утисків та відчуження ромів.
В якому стані Україна зустрічає цю дату?
На думку спадають у першу чергу графіті в центрі. Зовсім невелике, трафарет червоною фарбою: портрет молодого чоловіка й підпис “Давид Пап. Убитий за те, що ром”. Таке ж саме графіті неподалік демонстративно закреслене.
Давида Папа зарізали ультраправі молодики у ніч з 23 на 24 червня 2018 під час нападу на табір у Львові. Йому було 23 роки.
Ще одне графіті на Подолі – “Так ромам, ні погромам”.
Я бачив багато різного в Україні, але ніколи не думав, що дійде до такого.
По-хорошому, дивуватися нема чому. Табори за потурання, а інколи й при співучасті поліції трощать і спалюють. Регулярні гості таборів –майже винятково правоохоронці. Навіть деякі громадські активісти, в тому числі з інших дискримінованих меншин, миттєво втрачають машкару ліберальності, щойно заходить мова про ромів.
А хочеться говорити про інше.
Про групу ромської дітлашні, що колись обступила нас зі знайомими художницями біля Українського дому, охоче відгукнулися на пропозицію взяти участь у пленері, розібрали олівці й папір і заходилися малювати; пам’ятаю, дівчинка гарно намалювала велосипед, а старший хлопчик поставився до цього професійного успіху ревниво.
Про Капітоліну, студентку КНУ імені Шевченка, красуню з розумними й сумними очима, яка розповідала мені на фестивалі DocuDays, як ведеться ромам в Україні.
Про київський театр “Романс”, де я ще студентом дивився постановку “Дами без камелій”.
Про французького режисера-рома Тоні Гатліфа, що свого часу привіз на фестиваль “Молодість” свої яскраві фільми.
Про перший в історії Національний павільйон ромського мистецтва на Венеційській Бієнале в 2007: серед десятків, якщо не сотень павільйонів він запам’ятовувався чи не найбільше.
Про колишнього киянина, а нині американця Євгена Гудзя, лідера феєричної рок-банди Gogol Bordello.
Про Джанго Рейнхардта (1910 - 1953) - французького джазового гітариста-віртуоза, засновника стилю «джаз-мануш».
Про нагороджену Гран-прі журі Берлінського фестивалю драму Даніса Тановича “Епізод з життя збирача металобрухту”, де злиденна ромська родина вражаюче зіграла саму себе.
Про багато інших людей і речей.
Я знаю, що не переконаю жодного расиста, жодного погромника.
І ще знаю, дуже певно – доки не визнаємо ромів рівними нам, доти будемо біднішими за найбідніших із них.
