Близькі контакти третього роду
Мій добрий друг, 18-річна Софія — ділова жінка, волонтер і просто хороша людина — водить мене інколи молодіжними збіговиськами. Концерт там, поетичний виступ.
Про що співають? Про любов, про весну, про Вавилон проклятий і приречений, про складні стосунки з реальністю, про себе коханого/ну, про Іншого в різних особах. Ще: багато сміються й дотепів пускають; п’ють і курять — ніде гріха діти, але не критично; підколюють одне одного; подорожують чи мріють про подорожі. Одне слово, роблять те саме, що робив і я, коли мав більше часу. Не кажу «ми», бо звучатиме протиставленням і поділом на покоління, а нафіг воно треба, от на фіг?
Nota bene: кучкуватися з однолітками, що подорослішали, за деякими винятками, страшенно нудно, і чому, питається, я маю бути прихильним до якогось Васі лише через те, що він теж у школі суспільствознавство проходив?
Софія з її друзями суспільство вивчали на практиці — брали участь у революції й у волонтерстві не по-дитячому. А ті, що не брали, все одно бачили, як суспільство зазнає переродження, достатньо інтенсивне, аби стати предметом підручників та уроків. Бачили й робили висновки.
Весь час ловлю себе на думці, що вони, хто тільки вчора сидів на тих уроках, для мене й Васі — суцільні чужопланетяни. Вони не тільки СРСР не застали, а навіть його розпаду. І знаменитої, хваленої-перехваленої радянської освіти не скуштували, на щастя. При тому — не дурніші за Васю (Васю, вибач! Більше не буду).
А зараз почну говорити «ми», таки почну. Бо здається мені, що мої любі інопланетяни кращі за нас. Хоча б уже через те, що суспільствознавство не проходили. І через те, що в суботу ввечері збираються на квартирі й вірші читають, а не те, що ви подумали. І ще через те, що їм не все одно.
Можна розчулюватися, зустрічаючи якісь знайомі тобі риси поведінки, звичні слівця й вирази, а можна, навпаки, вихоплювати щось геть нове із захватом дослідника метеликів. Мені на думку спадає більш кінематографічний образ. Колись довелося подивитися чеський фантастичний фільм про групу школярів, котрі застрягли в гірському селищі в заручниках у групи ворожих прибульців із крижаної планети. Боротьба була неабияка, однак добро перемогло.
Так от: вони серед нас, і вони не те що б нас учать, ні, вони розтоплюють величезний льодовик, який ми, сплющені, притягли з собою в своє майбутнє, насправді — їхнє теперішнє.
Так що ще невідомо, хто тут справжній землянин.
Але контакт таки є. Є контакт.
