Я — для того, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури.
Олекса Тихий, український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи

Чарівники існують

«Ілюзіоніст» Сільвена Шоме — це диво
19 серпня, 2017 - 18:45

Висловлення думки в такий суб’єктивний спосіб, розумію, трохи суперечить вимогам професіоналізму. Але є твори, зроблені так талановито, що почуваєшся вільним від умовностей: хочеться не аналізувати, а просто захоплюватися.

Шоме — знаний франко-канадський режисер-аніматор. Його попередня повнометражна стрічка «Тріо з Бельвіля» (2003 ) об’єднала у любові цілком непримиренні табори: масового глядача, кінокритиків і журі багатьох міжнародних премій і кінофестивалів.

В основі «Ілюзіоніста» — невідомий сценарій великого французького коміка, актора і режисера Жака Таті, записаний у листі до його старшої дочки. Сценарій передала Шоме молодша дочка Софі Татіщефф (Татіщефф — справжнє прізвище Таті), коли Шоме попросив дозволу використати сценку з фільму Таті «Святковий день» у «Тріо». Натомість Татіщефф-молодша запропонувала зробити зі сценарію повнометражний мальований фільм, позаяк не хотіла, аби її батька грав актор.

«Ілюзіоніст» — про фокусника-невдаху, котрий наприкінці 1950-х подорожує від театру до театру, даючи виступи у рамках естрадних ревю у напівпорожніх залах. Подавшись із Парижу до Шотландії, він знайомиться з дівчиною, наївно впевненою в тому, що він — справжній чарівник.

Шоме надав Ілюзіоністу подібності з Таті з його незворушністю, худорлявістю, довготелесою статурою і елегантною незграбністю. Це неначе заново оживлений мсьє Юло — екранне альтер его Таті. Дуже скоро забуваєш, що це мальований персонаж. Однак і решта героїв, навіть у кількасекундних епізодах, наділена неповторними рисами, власними характерами, і в тому проявляється вміння Шоме наповнювати кінооповідь багатьма обличчями без шкоди для сюжету.

А втім, тут діють не тільки люди. Як і в «Тріо з Бельвілю», де головній героїні допомагає кумедний пес, тут у фокусника теж є вірний помічник — химерний кролик, котрому, звісно, належить вигулькувати з циліндра. Кріль цей кусається, з задоволенням наминає сосиски і муркоче, забравшись на руки, а, невчасно випущений на волю, спричиняє справжній хаос прямо на сцені. Власне, вони удвох із господарем — прекрасні нетіпаки, приречені на постійний фінансовий крах.

Колеги фокусника по естрадному цеху потерпають від самотності і злиднів, сам він творить свої чари для дівчини, віддаючи останні копійки з заробленого — але фільм не є похмурим, тут відчувається особлива мистецька легкість, навіть коли йдеться про невеселі або складні речі. В одному з найбільш захоплюючих епізодів ілюзіоніст забігає до кінотеатру і бачить там на екрані... реального Таті в уривку з фільму 1958 року «Мій дядечко». Надзвичайно дотепне поєднання двох кінематографічних реальностей робить класику і сучасне кіно єдиним великим текстом, читання-перегляд якого дає справжню насолоду.

Загалом, «Ілюзіоніст» бездоганний  у всіх своїх складових. Шоме чудово відтворює будь-який простір, чи то це інтер’єри дешевого готелю, чи то морська затока; його дещо акварельний стиль якнайліпше пасує для передачі гри світла і тіні на міських вулицях; сам Единбург кінця 1950-х змальований з такою переконливістю деталей — від тротуарів до вітрин, від автівок до одягу перехожих — що складно собі уявити інакшу картину міста.

Зрештою, кожен знаходить свою долю: дівчина зустрічає гарного хлопця, ілюзіоніст лишає записку: «Чарівників не існує», випускає кроля на волю, а сам залишає місто. Гаснуть вогні в Единбурзі, вимикається вітрина з черевичками, про які мріяла дівчина, пропадає у темряві мюзік-хол. Виставу закінчено.

Про цей фільм можна ще писати й писати. У Шоме вийшло зворушливе, поетичне, вишукане кіно, гідне спадку Таті. Саме тому після фінальних титрів лишається впевненість: якщо виходять такі фільми — значить, чарівники є.

***

Ілюзіоніст / L'Illusionniste (2010, Великобританія-Франція, 80`), режисура: Сільвен Шоме, сценарій: Сільвен Шоме, Жак Таті; ролі озвучували: Жан-Клод Донда, Ейлід Ранкін; виробництво: Django Films, Ciné B, France 3 Cinéma, Canal +, CinéCinéma, France 3 (FR 3), France Télévision, Pathe Pictures.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments