Я ще можу не противитись, коли ображають мене як людину, але коли ображають мiй народ, мою мову, мою культуру, як же я можу не реагувати на це?
Михайло Коцюбинський, громадський діяч, класик української літератури

Час Ульяненка

Посмертна книжка оповідань одного з найталановитіших та найбільш провокативних українських письменників побачила світ
26 квітня, 2016 - 11:32

Ульяненка я особисто не знав, і з його творчістю стосунки не склалися. Та днями у київському видавництві «Люта справа» вийшла збірка «Яйця динозавра», по прочитанні якої я змінив думку.

Сюди увійшли оповідання, новели й есеї різних років, є навіть невеличка повість. Ульяненко в мистецькому полі вважався enfant terrible — його проза являла собою вибухову суміш жорстокості, еротизму й порушення табу. За текстами у «Яйцях динозавра» це помітно, так само, як усі чесноти й усі суперечності, притаманні авторові. Явний мізогін (сюжети рясніють зневажливими пасажами про жінок), з одного боку, а з другого — прориваються в нього сторінки про кохання, написані з пронизливою ніжністю. Є твори, зроблені похапцем, є — філігранні за виконанням. Рясність еротичних сцен може викликати хибні асоціації з такими майстрами тілесного письма, як Чарльз Буковскі чи Генрі Міллер. Та це лише на поверхні. Насправді Ульяненка поміж Еросом і Танатосом набагато більше заворожує другий. Мало який текст у збірці обходиться без сцен насильства або смерті; від цих соковитих оповідань так і віє таким собі чорним холодком. І все ж таки Ульяненко святкує життя, хай на межі розпачу й розпаду.  Герої тут — люди з перехнябленими долями, ізгої (так називається повість у книжці). Вони не просто бранці конкретних обставин, а взагалі не ладнають зі світом як таким. Щось їм муляє. Чи вони муляють світові. Інколи це для них закінчується добре, як у тих-таки «Ізгоях», та частіше — навпаки.

Це — література, звісно, соціальна за матеріалом, але в найкращих своїх формальних проявах — доречно та яскраво поетична. І, що важливо, — принципово урбаністична. Хрущоби й «брежнєвки», міліцейські дільниці й стихійні ринки, підземні переходи й станції метра, вулиці й ліхтарі — Ульяненко легко й точно прописує міське середовище і населяє його відповідними типами, сучасними нам.

Він був гранично далекий від звичного для України романтичного амплуа митця-пророка. Однак тепер, як ніколи, є очевидним, що саме такого, як Олесь, нашій літературі, переобтяженій патріархальністю, різного роду комплексами, тематичними й жанровими обмеженнями, гостро бракувало.

І головне: зараз, після всього, що сталося, розумієш, наскільки ця проза актуальна. Час нарешті наздогнав Ульяненка.

Рубрика: 
Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments