А найбільше покарання - це бути під владою гіршої людини, ніж ти, коли ти сам не погодився керувати.
Платон, давньогрецький філософ, епіграматист, поет, один з основоположників європейської філософії

Дівчина і пушка

8 грудня, 2017 - 13:57

«Адже мрія ця - інтимна. І до того ж ритмічна, жорстко ритмічна, і до того ж таким ритмом, який захоплює все тіло».

Гастон Башляр. «Вода і мрії»

У «Німфоманці» багато музики найрізноманітніших жанрів. Вона, як правило, виконує стандартні ілюстративні функції. У розділі «Маленька школа органу» навіть сюжетоутворюючі - розбір Хоральної прелюдії Баха фа мінор дозволяє героїні розповісти про тонкощі стосунків з трьома коханцями. Але у Трієра, як вірного брехтіанця, повинен бути хоча б один зонг, що вносить в фільм фінальну смислову обробку, - такими є, наприклад, Young American Девіда Боуї в фіналі «Догвілля» або 107 Steps Бьорк у «Танцюючій у темряві». У «Німфоманці» це Hey Joe, яка звучить на заключних титрах.

Спочатку планувалося дати знамениту версію Джиммі Хендрікса, проте через позицію правовласників було використано виконання Шарлотти Генсбур. Автор оригіналу - американський фолк-рокер Біллі Робертс. Перший варіант записаний в 1965 році лос-анджелеською групою The Leaves.

Hey Joe - типова блюзова балада про ревнощі, зраду й помсту, в 1967 році перетворена Хендріксом в справжній антивоєнний гімн покоління “дітей-квітів”. Крім привнесеного пацифізму, версія Хендрікса ще й про час: це оргіастична епітафія 1960-м.

Хендрікс співає без надмірних модуляцій і надривної експресії, часто властивої білим блюзменам, що контрастує з фантастичними акордами, які він видобуває з гітари. Зі свого боку, Генсбур майже шепоче текст, а в акомпанементі акцентуються ударні, що сплітають складну ритмічну в'язь, і низкотональні клавішні, які надають всій композиції інфернального звучання. Ця темна, меланхолійна версія здобула чимало прихильників і напевно увійде в список найкращих кавер-версій рок-класики.

Втім, навіщо тут саме ця пісня, чому напівдитячий голос Генсбур настільки доречний?

«Блюз - це коли хорошій людині погано» ( «Перехрестя»). Вірно й те, що блюз - це коли хороша людина, вчинивши по справедливості, йде від закону. Блюз - це світ засмучених мачо. Тут не відпускають, тут вбивають. Панує чоловік. Його право, його смуток, його відплата.

Гей, Джо, куди ти зібрався з цією пушкою в руках?

Гей, Джо, я кажу, куди зібрався з цією пушкою в руках?

Я йду застрелити мою подружку.

Розумієш, я бачив, як вона плутається з іншим хлопцем.

Я збираюся пристрелити мою стару.

Розумієш, я застав її з іншим,

І це недобре, брат.

Гей, Джо, я чув, що ти застрелив свою жінку,

пристрелив її зараз.

Я кажу, я чув, ти застрелив свою стару,

Ти поклав її на землю.

Так, я її застрелив.

Розумієш, я зловив її, як вона плутається з усіма,

плутається з усіма в місті ...

Так, я прикінчив її.

Розумієш, я застав, як моя жінка швендяється містом,

І подарував їй кулю

Я пристрелив її!

Так,

Застрель її знову для мене.

Гей, Джо, скажи,

Куди ти побіжиш тепер?

Куди побіжиш?

Гей, Джо, я питаю, куди біжиш тепер?

Куди, куди хочеш рушити?

Ну ж, скажи!

Я збираюся на південь

Збираюся в Мексику

Так,

Я збираюся на південь,

Там я буду вільний

Ніхто мене не знайде.

По суті, це дзеркальне відображення всієї історії в мініатюрі (передостання глава так і називається - «Дзеркало»). Джо-Генсбур повинна бути на місці вбитої: це вона сходилася з усіма чоловіками в місті, але пістолет дістається їй. Вона стріляє не в old lady, a в old gentleman, який жодного разу в житті ні з ким не «плутався» (її мимовільний конфідент, Селігман (Стеллан Скарсгорд), запевняє, що він – асексуал). Ще раз: весь сюжет дзеркально перевернутий в цих трьох хвилинах зі «стволом» як віссю симетрії. Однак, окрім очевидної іронії, тут є ще дещо.

Після всенощного сеансу аматорського психоаналізу Селігман і Джо доходять згоди в тому, що почуття провини у неї сублімувалося в чоловічу агресію, й героїня приймає це, навіть думає почати нове життя. Пастка спрацьовує, феміністський дискурс переходить в патетику, що, як і будь-яка патетика, обертається анекдотом з несподіваною розв'язкою.

Вбивство і подальша втеча відбуваються після затемнення, осідають на фонограмі. У цю неясну мить з протагоністкою відбувається метаморфоза, яку й неможливо побачити: убивши останнього самця, замкнути і чоловіче, і жіноче на собі, здобути нарешті не любов, не смерть, а внутрішню завершеність і свободу, зірватися з краю кадру в абсолютно іншу історію і бігти, бігти туди, де вже жоден кат не накине на тебе мотузку.

Як підтвердження звершеного фон Трієр віддає Джо патріархальну пісню про ревнощі й помсту.

Для хорошого фільму потрібні дівчина і пістолет.

Для гарної мрії - пісня дівчини про пістолет.

***

Німфоманка / Nymphomaniac (2013, Данія-Німеччина-Великобританія-Франція-Бельгія, 124`), режисура, сценарій: Ларс фон Трієр, оператор: Мануель Альберто Кларо, актори: Шарлотта Генсбур Стеллан Скарсгорд, Стейсі Мартін; виробництво: Zentropa Entertainments, Artificial Eye, Heimatfilm, Caviar Films, Concorde Filmverleih та ін.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments