Три страшні вороги українського відродження – Москва, український провінціалізм і комплекс Кочубеївщини.
Юрій Шевельов, український мовознавець, історик літератури

Docudays UA-2021. Фільм дня: «Одного разу в Венесуелі»

2 квітня, 2021 - 21:14

Docudays UA-2021. Фільм дня: «Одного разу в Венесуелі» (Венесуела-Великобританія-Бразилія-Австрія)

Режисерка: Анабель Родрігес Ріош
Програма: Docu/Світ

26 березня розпочався XVIII Міжнародний фестиваль документального кіна про права людини Docudays UA. Через карантин фестиваль проходить онлайн. Всі програми, а також дискусії та круглі столи можна подивитися на сайті docuspace.org по 4  квітня включно.
Щодня ми розповідаємо про найцікавіші, на нашу думку, фільми Docudays UA.

***
Загальну ситуацію ми  дізнаємося одразу. Титри на початку «Одного разу в Венесуелі» - повнометражного дебюту Анабель Родрігес Ріош - повідомляють, що країна останні роки перебуває в перманентній кризі, яку смерть авторитарного президента Уго Чавеса тільки посилила і що еміграція з Боліварської республіки склала вже 4,5 мільйони.

Ріош, утім, показує загальну біду через життя маленької громади. Прямо на озері Маракайбо стоїть на палях селище Конго-Мірадор, яке, як і вся Венесуела, готується до парламентських виборів. Для владної місцевої підприємниці Тамари з партії чавістів важливий кожний голос за будь-яку ціну (у хід іде навіть підкуп), а для вчительки Наталі, котра підтримує опозицію, політика - це боротьба, ставка в якій - її робоче місце і професійна репутація.

Коли по сусідству працювало нафтоносне родовище, село бачило кращі часи. Зараз же довкола суцільні злидні, і озеро міліє - що означає смерть для Конго-Мірадор. Днопоглиблювальні роботи могли б урятувати ситуацію. Але, схоже, чавістській владі на якесь там рибальське селище наплювати.

Анабель Родрігес Ріош не зосереджується лише на політичних перипетіях. Вона дає набагато ширшу картину, що важливо, не цілком чорно-білу. Робить героями дивакуватого старого, який тримає птахів і співає меланхолійні пісні під гітару, і не по роках незалежну дівчинку-підлітка Йоаіні; милується ландшафтами озера і дивними безшумними блискавками над ним – цей феномен навіть має власне ім’я - Кататумбо. Та й Тамара понад усі ідеологічні цяцянки все ж ставить інтереси села і б’ється за них як може.
На жаль, сюжет дописує історія. У Венесуелі під керуванням автократа Мадуро у Конго-Мірадор немає майбутнього. Село остаточно занепадає, його покидають і Тамара, і Наталі, а частина будинків буквально відпливає на човнах разом з господарями до більш привітних берегів.

Ця красива й сумовита картина увійшла в шортлист IDA Awards (2020) і здобула торік призи «Найкращий світовий повний метр» на Фестивалі документального кіна Hot Springs і «Найкращий фільм» на Міжнародному кінофестивалі WATCH DOCS.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, “День”

Новини партнерів