Три страшні вороги українського відродження – Москва, український провінціалізм і комплекс Кочубеївщини.
Юрій Шевельов, український мовознавець, історик літератури

Docudays UA-2021. Фільм дня: «Приборкання саду»

1 квітня, 2021 - 15:27

Docudays UA-2021. Фільм дня: «Приборкання саду» / Taming the Garden (Грузія-Швейцарія-Німеччина)

Режисерка: Саломе Джаші

Програма: Docu/Світ

26 березня розпочався XVIII Міжнародний фестиваль документального кіна про права людини Docudays UA. Через карантин фестиваль проходить онлайн. Всі програми, а також дискусії та круглі столи можна подивитися на сайті docuspace.org по 4  квітня включно.

Щодня ми розповідаємо про найцікавіші, на нашу думку, фільми Docudays UA.

***

МРІЯ НА ТИСЯЧУ ТОН

У колишнього прем’єр-міністра Грузії, 65-річного мільярдера Бідзіни  Іванішвілі є дивне й вельми витратне захоплення — він збирає столітні дерева. Його персонал їх викопує та перевозить до особистого саду екс-прем’єра. Щоб пересадити таке велике дерево, доводиться відключати струм на вишках ЛЕП і прорубати дороги через мандаринові гаї.

Цікаво те, що сам Іванішвілі в кадрі не з’являється. Хоча поминають його часто, доволі злим і нетихим словом. Хтось вважає, що продешевив, продавши старе дерево за запропоновану суму. Комусь не подобається, що заради транспортування вирубують молодші дерева. Хтось бідкається, що через гай прокладають нову дорогу, аби перевезти чергову коштовну іграшку. Декому, втім, усе одно. Та й справа, схоже, не в самому Іванішвілі, не тільки в ньому.

Більшість екранного часу займає перевезення древнього бука вагою понад тисячу тон.  Саломе Джаші детально, покроково, показує весь процес. Дерево обкопують, обшивають дошками, вантажать на платформу, буксирують двома тягачами, потім переносять на баржу, везуть морем, перекидають на спеціально збудований пірс. Паралельно показують розмови й суперечки працівників та сільських жителів, котрих зачіпає ця масштабна примха. Місцевий, сидячи поруч з уже викопаним буком, закурює: “Це моя перша цигарка за 30 років”. Те, як селяни юрбою повільно йдуть по дорозі за платформою, схоже навіть не на проводи, а на похорон. А заворожливі кадри перевезення морем, коли цілий острів пливе бірюзовим обширом під сумовиту музику – свого роду переправа Стіксом у потойбіччя.

І, звісно, в останні хвилини ми маємо побачити персональний рай Іванішвілі. З рожевими фламінго, охайними доріжками і небаченим лісом з могутніх дерев абсолютно різних порід. Крики птахів переходять у людські голоси, який співають відповідний місцю янгольський хорал. Під шурхіт води з автоматизованого поливу.

Як каже хтось на початку – мабуть, Бідзіна таким клопітним чином продовжує собі життя. Партія Іванішвілі називалась “Грузинська мрія”. Можливо, це вона і є.

Мрія про безсмертя.

Отака от садівнича метафізика.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, “День”

Новини партнерів