Я — для того, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури.
Олекса Тихий, український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи

Фрідріх Йоган Франц Войцек

23 вересня, 2016 - 14:18
ФОТО НАДАНО АВТОРОМ

Анатомія божевілля, яку являє драма Бюхнера “Войцек”, в екранізації Герцога без залишку втілена в героєві Клауса Кінскі.

Відокремленість. Надрив і надлом. Риси хворобливо виразні: голий череп, гострий ніс, запалі щоки, повні, рухливі губи, на опуклому чолі набрякають жили, шкіра натягнута на вилицях, з-під великих надбрівних дуг дивляться неспокійні, розширені очі. Будь-яке сильне почуття на такому обличчі набуває крайніх, травматичних проявів. У першій сцені в оселі Марії, після повернення з озера, Войцек не лише говорить страхітливі речі (“Так і йшло за мною по п’ятах до самого міста. Чудернацьке щось коїться, незрозуміле..."*): усіма своїми жестами він створює страх просто на місці.

Не бунтар. Вправний, вимуштруваний, меткий вояк, слухняний підлеглий. Навіть після бійки зі своїм головним ворогом, тамбур-мажором, не забуває вирівняти кашкет по ребру долоні. Добре підігнаний однострій глухо застебнутий до самого горла. Щойно гукне вища за рангом особа - чітко розвернеться і молодцювато клацне підборами. Його не назвеш так само незграбним чи недоладним; те, що він робить, - він робить як слід, точними зосередженими рухами. Дуже показовий є епізод у Лікаря, коли той вичитує Войцекові за сечовипускання на вулиці. Під розмову про свободу людини Войцек стоїть по стійці “струнко” як укопаний, відсторонено дивиться в одну точку: зразок субординації.

І тут же миттєвий напад тривоги: каже про страшний голос, що переслідує його. Складає руки, той жест – права рука стиснута в кулак, ліва притиснута до неї – повторюється надалі. Очі западають ще глибше, на чолі проступають вертикальні складки. Здебільшого Войцек дивиться ніби за обрій або перед собою. Він надзвичайно вразливий; у виразно комічному епізоді зі студентами-медиками, коли Лікар, показуючи покірного солдата як дивовижу, змушує того ворушити вухами, обличчя піддослідного виказує смертну муку. Сама Войцекова постать суперечить навколишньому просторові, занадто вирізняється на декоративно-гравюрних вулицях містечка, серед костюмованих мешканців та їхнього трибу життя. Він у прямому сенсі не від світу цього.

Ця самотність спричинена тим, що у субординованій реальності, невід*ємною частиною якої він є, Войцек втрачає рівновагу. Йдеться не про трагікомічну розкоординованість рухів. Кінскі грає психічну (що в цьому разі означає буттєву) неврівноваженість, утілену між іншим фізіономічно: праве око помітно більше, правий куток губ опущений, міміка міняється від граничного, на межі розриву, напруження до крайніх форм відрази, жаху або розпачу. Саме таке спотворене обличчя в нього під час убивства Марії за зраду, - моторошна маска з вишкіреними зубами, однак в очах уперше з’являються сльози - тож це не лють, не ненависть, а вихід болю, що накопичувався тривалий час.

Втрата рівноваги – руйнування опори. Суперечність між по-військовому безнадійним ладом Войцекового життя і падінням опор – а Марія була чи не єдина його опора – і призводить до вбивства. Інакшого виходу той, на чиїх плечах усією своєю вагою лежав ієрархічний світ, не мав. Саме тому це і є хороше вбивство, справжнє вбивство, чудове вбивство. Ліпшого і вимагати не можна.


Войцек / Woyzeck (1979, ФРН, 82`), режисура: Вернер Герцог, сценарій: Вернер Герцог, за п*єсою Георга Бюхнера “Войцек”, оператор: Йорг Шмідт Рейтвейн, актори: Клаус Кінскі, Ева Маттес, Вольфганг Рейхманн, Віллі Земмельрогге, Йозеф Бірбіклер, виробництво: Werner Herzog Filmproduktion.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments