Два крила, якими підноситься людський дух в безкраї простори, — це віра і наука.
Йосип Сліпий, український церковний діяч, предстоятель Української греко-католицької церкви, кардинал римо-католицької церкви

Ги-ги-ги

12 лютого, 2020 - 10:37

Про цей скандал всі знають, його вже обговорили й навіть почали забувати.

Але деякі речі забувати не варто.

Тож нагадаю, що минулого тижня продюсерка серіалів і фільмів телеканала «1+1» Олена Єремеєва розповіла про нові серіальні продукти. Серед іншого вона сказала:

«Знайти тональність української мови, щоб глядач її сприймав, досить непросто. За нашими спостереженнями, мелодрами українською мовою виглядають гірше, ніж комедії. Подивившись комедії, потрапивши у вир подій, вони [глядачі] просто не помічають, якою мовою вони дивляться продукт. Продукти у весняному сезоні ми зробили російською, тому що українська складніше дається для цього жанру».

Звісно, після хвилі обурення Єремеєва кинулася говорити про «вирване з контексту» й «неправильно зрозуміли».

Але запізно.

У мене до «1+1» свій сантимент. Пам’ятаю, коли вони тільки з’явилися, це сприймалося мов диво: виявляється, існує цікаве україномовне телебачення, вкрай далеке від сірої нудьги на кшталт УТ-1 і УТ-2. Дублювання фільмів українською на каналі давало окрему насолоду. У ньому брали участь актори калібру Богдана Ступки; «плюсівський» дубляж «Книг Просперо» Пітера Гріневея досі вважаю справжнім шедевром.

Тобто раніше з тональністю все вдавалося, а тепер раптом розладналося.

Можливо, пані Олена й не підозрює, наскільки болючу тему вона зачепила.

Росія завжди, незалежно від форми правління, прагнула знищити українську й Україну. Але діяла різноманітно й продумано. За царів, зокрема, заборона тотальною не була. В театрі дозволяли ставити національні спектаклі, але одного жанру. Так-так, правильно: комедії.

Комуністи зберігали певні елементи нашої культури. Але суто в межах фольклору й нехитрого етнографічного бурлеску. Інтелектуалів, здатних створювати міське, сучасне мистецтво, переслідували нещадно. Натомість лишалися одноманітні, мов спальний район, ансамблі співу й танцю, які ніхто не дивився й не слухав, та інша естрада у вишиванках. Мета — виробити уявлення про українця як про дурнуватого, лінькуватого й грубуватого, але щиросердного селянина, який любить хильнути горілочки, закусити сальцем, заспівати веселу пісеньку, пройтись гопачком, потрапити в смішну халепу. Такий, коротше кажучи, блазень-хохол у шароварах на втіху російським панам. Кумедний, і, головне, безпечний.

У силу відомих обставин цей образ, який став чи не архетипом, майже зник. Навіть для вдарених російською пропагандою ми тепер зловісні укри-бандерівці-галичани-фашисти, а не ефемерні салоїди.

І тим паче дивно чути такі... узагальнення від продюсерки каналу, що принаймні донедавна позиціонував себе як патріотичний.

Хоча ні, недивно. Особливості кар’єрного шляху деяких наших урядовців схиляють до думки, що на нас знову насувається гетто несвіжого анекдоту. Можливо, телевізійне керівництво відчуває зміну кон’юнктури. Але будь-яке шоу має свій фінал. Хоч як би старалися всі ці «квартали» й «плюси» забити ефір переможним ги-ги-гиканням, вибухи мін на Сході їм не заглушити. Надто багатьох людей розбудив цей гуркіт.

І в них критично інакше уявлення про гумор.

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ