Перший-ліпший брехун і ошуканець може розвалити цілу державу, тоді як упорядкування речей навіть в одному домі неможливе без ласки Божої.
Іван Мазепа, український військовий, політичний і державний діяч, Гетьман Війська Запорозького

Каландайка

3 березня, 2017 - 12:33

Отак сто років тому галицьке село Борислав палила нафтова лихоманка. Сюди з усіх усюд прибували бідні селяни черпати ропу, а тутешні господарі, знайшовши у себе на городі кип’ячку, віддавали землю в оренду, і якщо мали голову на плечах, то їхні дружини знімали хустки і вдягали капелюшки. Називали скоробагатьків «вибушниками» - від слова «вибух», бо зі свердловини нафта фонтанувала. Нафта скінчилась, і Борислав лежить у руїнах, ні живий, ні мертвий, а міг би бути чепурненьким курортним містечком як Трускавець чи Східниця, лижним курортом не згіршим, ніж Буковель. Зрештою, можливо, так і станеться колись, але рани землі заживають довго. Борислав, до речі, називали Галицькою Каліфорнією.

І тепер от знову на американський штиб маємо Волинський Клондайк – Каландійку (так називають спосіб промивання бурштину). Тема ця рідко спливає у ЗМІ, хіба що когось поб’ють з поліціянтів чи копачі зруйнують залізничну колію. Дикий український Захід у ХХІ столітті. Діти забули про школу, матері забули про дітей – всі шукають і миють бурштин і здають його перекупникам, ясно, що за безцінь, але навіть ця безцінь для волиняків – непогані гроші. В рекреаційний чи туристичний бізнес, у вирощування льону треба вкладати працю, а тут – як пощастить. Людська жадоба – незнищенна. Просто у правовій державі її можна звести до мінімуму. Але очікувати від теперішньої влади повної заборони видобутку нелегального бурштину - річ марна, бо вона з того сама користає. Поки на Сході йде війна і блокада окупованих територій, яка так не подобається і окупанту, і владі, на Заході справно працює харчовий ланцюжок і загибають людські душі. Винищити первоцвіти, вирубати ліси, сплюндрувати екосистему – цю аморальність не можна виправдати бідністю, і платитимуть за це діти й онуки та ще й правнуки. Але це ще нікого не спинило. Навіть Національна гвардія тут «безсила».

Зараз би повернути у школи «Борислав сміється» Івана Франка, розглядати його саме під цим кутом зору: як багатство чи його жадоба деморалізують людину. Колись Івана Франка звинувачували у наклепі за цю повість та ріпниківські оповідання, але тепер, коли весь Борислав в Італії та Чехії з усіма страшними наслідками для родин, виявляється, що класик мав цілковиту рацію. Те саме відбувається зараз на Волині. Територія поділена між кримінальними угрупуваннями, і тебе запросто можуть закопати в ліску чи втопити в болоті. Чи ти брат, чи сват, чи чужинець. Тут не до християнської любові, коли її ще й кришує Московський патріархат.

Де ж письменники, які б у силу свого сумління зафіксували б цей момент деградації рідного краю? Пишуть романтичні історії для невибагливого читача чи витають у емпіреях історії? І ось несподівано мені надсилають рукопис збірки, де аматори і письменники, що якимось чином мають сентимент до Волині, пишуть про те, що було, є зараз, і навіть, що буде. Легенди, есеї, документальні нариси, новели. І вже в моєму лексиконі калатає сухо нове слово «каландайка». І я хочу, щоб уся Україна почула цей подзвін. Бо він по кожному з нас. По карпатських лісах і ріках, по знищених задля торгівельних центрів архітектурних пам’ятках Львова і Києва, по проданих за копійку честі і навіть національності. Ярослав Щевич організував конкурс й уклав збірку «Каландайка», і тепер залишається її видати. Ясна річ, не за гроші людей, що вдосвіта ходять лісом, збираючи бурштинові крихти (розцінки вказано у збірці). Як і глибина деформації свідомості тих, хто займається цим бізнесом. І неоднозначності вистачає - не варто шпурляти каміння. Якщо під Львовом чи Києвом знайдуть бурштин чи золото, буде те саме. Зрештою, контрабанда – той же наркотрафік, з якого зіскочити неможливо. Але у всякому божевільному хаосі є чисте, світле і тихе місце. Як от оця збірка. Звісно, книжки про каву, Різдво чи вишні видають охочіше, але «Каландайка» теж вийде рано чи пізно, бо комусь мусять віділлятися бурштинові сльози правічних волинських лісів.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments