Свобода неподільна: якщо хоча б одна людина поневолена, всі невільні.
Джон Кеннеді, американський політичний, державний і громадський діяч, 35-й президент США

Карта і значок

12 листопада, 2016 - 15:53

Вересень 1939-го. Ян Бронський (Даніель Ольбрихський) разом з іншими захисниками Польської пошти у Данцигу стоїть, приставлений до стіни,  з піднятими руками. Ліворуч від нього – чоловік у касці, праворуч – у кашкеті, Ян  з непокритою головою. Він трохи опускає руки і, крадькома посміхнувшись, повертає ліву руку долонею до себе. У ній тримає чирвову даму. Вказує на неї очима своєму ймовірному синові Оскару, котрого відносить на собі з місця бою один зі штурмовиків. Це останній погляд: нацистські ополченці розстріляють усіх, хто боронив Пошту.

Березень 1945-го. Альфред Мацерат (Маріо Адольф) стоїть з піднятими руками у підвалі, куди щойно увірвались радянські солдати. У темному куті ґвалтують сусідку-вдову, до стіни притислася до смерти настрашена Альфредова дружина Марія з малим сином Куртом. Оскар, нащадок чи то Яна, чи то Мацерата зі своїм барабаном – на руках у молодого солдата з монголоїдними рисами (за романом – “калмика”). У Оскара в руці партійний значок зі свастикою, підібраний допитливим барабанщиком із земляної долівки. Щойно солдат відвертається, Оскар повертає значок власнику, заганяючи його шпилькою в ту ж таки ліву долоню свого чи то батька, чи то вітчима. Альфредові вдається опанувати себе, та вже за мить він намагається проковтнути значок, починає задихатись, розмахуючи руками, корчиться від болю. Ошелешений “калмик” вигукує “Хенде хох!” і випускає кілька черг з автомата. Мацерат падає без духу поміж розкиданих бляшанок.

Сприйняття Оскара, вічної дитини, в романі відштовхується не так від речей, як від окремих фрагментів, котрі мають утворити загальний сенс. У фільмі таких вагомих деталей тільки дві, і вони набирають максимальної смислової ваги.

Карти з’являються у найдраматичніші моменти життя Оскара: гра йде в його третій день народження, після якого він вирішив більше не дорослішати. Далі – на поминках за його матір'ю Агнес, котра померла від риби і небажаної вагітності. Наступну азартну партію Ян, Оскар і важкопоранений комендант Кобиєла намагаються розіграти під кулями, під час штурму пошти. Карта в руці Яна перед розстрілом – жест, запозичений у романної Агнес, - нагадує про Оскарову матір – та його, Янову, кохану жінку. Це останній заклик, що об'єднує Оскара, Яна та Агнес у єдине ціле.

Натомість, сценам за участю нацистів властива певна похмура комічність. Їхня символіка зовсім не має жодного стосунку до гри – у прямому розумінні чи метафоричному, – тож і вбиває буквально. Оскар ніби таврує Мацерата, і той, колишній тиловик-активіст, котрий не встиг задихнутись перед тим, як його застрелили, гине зовсім недоладно, і усе виглядає як чергова Оскарова витівка. Та насправді це злий жарт історії: Альфреда вбито навздогін –вірою, якої колись він зрікся.

І карта, і значок – поширені, звичні предмети. Дві буденні крапки на початку і наприкінці війни. Від усіх колод, за весь час розпакованих в оселі Мацератів, залишилась єдина карта - чирвова дама. Свастик не бракує ніде: на штандартах, прапорах, трибунах, нарукавних пов’язках. Зрештою, потік скарлючених хрестів сходить нанівець, зменшившись до розміру крихітного значка в руці переляканого Мацерата, єдиної свастики, яку не встигли прибрати геть, проте навіть ця малопомітна мініатюра стає згубною.

Останній жест Яна Бронського, завдяки фіксованому крупному плану, є глибоко інтимним, це послання лише тільки для Оскарових очей. А от загибель від значка стається вже при свідках, майже як вистава – інакше, певно, й бути не могло з огляду на демонстративність нацистського стилю, та їй не надають особливого значення: пересічний, дурний інцидент на великій війні. Тим часом, чирвова дама робить історію загальнолюдською: кадр з цією картою в руці приреченого на смерть унікальним чином фокусує в собі драму його родини, а через неї – й цілу катастрофу довоєнної Європи.

У такому протиставленні інтимності і масової посередності, гри і штампу, щемливої втрати і гротескового самознищення – певно, у цьому й полягає найточніший вирок фашизму.

_____________

Бляшаний барабан / Die Blechtrommel (1979, ФРН-Франція-Польща-Югославія, 142`), режисура: Волькер Шльондорф, сценарій: Жан-Клод Каррер, Гюнтер Грасс, Волькер Шльондорф, Франц Сейтц, за романом Гюнтера Грасса “Бляшаний барабан”; оператор: Ігор Лютер, актори: Девід Беннент, Маріо Адольф, Анджела Вінклер, Катарина Тальбах, Даніель Ольбрихський, Тіна Енджел, Берта Дрюс, виробництво: Argos Films.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments