Поставте собі питання: що про вас одного дня скаже історія?
Йосип Сліпий, первоієрарх Української Греко-Католицької Церкви, верховний архієпископ Львівський і митрополит Галицький, кардинал, визначний церковний і науковий діяч

Кайнугардур

20 квітня, 2016 - 10:12

Позавчора в одній зі столичних книгарень «Є» був представлений новий роман Маркіяна Камиша «Київ-86».

«Вони летіли, аби вгаситися по вені пустками застиглих вулиць, порожніми проспектам і завмерлими площами».

Маркіян — молодий київський письменник, чорнобильський нелегал, що сумарно провів у Зоні відчуження понад півроку — без офіційних дозволів, на свій страх і ризик. Його дебютний роман «Оформляндія або прогулянка в Зону» здобув схвальні оцінки преси й нещодавно вийшов друком у французькому видавництві Flammarion.

«Київ-86» — екологічна дистопія. Події 1986-го обернулися масштабною катастрофою, через яку Зона стала завбільшки з Молдову, поглинувши й Київ. Хрещатик з Андріївським перетворились на непролазні хащі, серед яких блукають рисі, лосі і навіть тигр, випущений колись із зоопарку. Дахи заростають кущами й деревами. Місто поступово розтягують на шматки мародери — озброєна кримінальна публіка, з якою без потреби краще не перетинатися. Оповідач — чи не єдиний, хто водить сюди західних туристів-екстремалів, заробляючи цим на життя. Основну лінію складає подорож до Зони головного героя разом з подружжям японців.

З одного боку, тут є звичайні недоліки ранньої прози. Відчувається поспіх у мові, схематичність характерів, деякі слова аж занадто улюблені автором, як його дійсно містке жаргонне «втичити». Однак усе це компенсується майстерним сюжетобудуванням, а, головне, безцінним для антиутопічної прози вмінням прописувати краєвиди, задавати довкілля персонажів. «Духи свіжості-прохолоди, привиди струмкої води літали у повітрі над щільними лавами очеретів», «балаканина розпирала повітря навколо у захисну кулю, не даючи сосновим лавам з обох боків просіки замкнути над нашими головами непроглядний мішок ночі», «на Київ нас гнав Місяць... гілки високих дерев падали на його блискуче тіло, ніби багаторукий Шива обіймав жовтогарячу таріль неба».

Найбільше барв дістається, звісно, місту. Схоже, особливої потреби в розробці людських образів і не було — лише мінімально, для підтримки фабули, бо найбільше важать оповідач і Київ; головна драма відбувається саме в цій парі, пов’язаній воістину смертельним коханням. Автор щоразу находить для об’єкта своєї пристрасті нові й нові способи означення — від захоплених описів, які не вистачить місця процитувати, до булгаковського «Міста» й дивоглядного Кайнугардура («зелений сад») — так Київ називають в Ісландії і називали ще за часи вікінгів.

Камиш не сумує за Києвом утраченим, у якому назавше залишились площі Жовтневої Революції і Ленінського Комсомолу, вулиці Свердлова і Чкалова (похвальне в такому сюжеті знання радянської топонімики). Адже Місто для автора — вічний ідеал, як ідеальна кохана — яка ніколи не постаріє і завжди буде поруч — Кайнугардур, зелений Едем поетів і безумців, приречених сюди повертатись навіть за останнім порогом.

Інтерв’ю з Маркіяном Камишем про Прип’ять і Зону відчуження читайте у найближчих номерах нашої газети.

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments