Бідна людина не та, у якого немає ні гроша в кишені, а та, у якої немає мрії
Сократ, давньогрецький філософ, один із засновників Західної філософії

Комедія

24 березня, 2015 - 15:50

Фестиваль документального кіна DocuDays, що триває нині в Києві, відкрився 50-хвилинним фільмом «ДНР, або Химерна історія країни-саморобки». Режисер — британець Ентоні Баттс — вже знімав і в Україні, і в Росії. Його нова картина цікава тим, що є ледь не першою спробою кінематографічного, не репортерського погляду на новоутворену «республіку».

У багатьох глядачів викликали здивування і навіть обурення легкий настрій фільму, а також характеристики, що даються режисером «новоросійському» руху: не терористи, а революціонери, причому в кадрах, коли ці «революціонери» тягнуть до своїх катівень людей, схоплених за проукраїнські погляди, Баттс згадує про Тарантіно.

Проте, іронія — найбільш цінне, що є у фільмі. Режисер відслідковує долі кількох активістів першої хвилі донбасівської «революції», які ревно вірили в те, що їхні дії ведуть до встановлення справедливості — соціальної, політичної, історичної — будь-якої. «Химерна історія країни-саморобки» в ненав’язливому, іноді навіть грайливому тоні показує, як мрія цих у певному сенсі романтиків прямо на наших очах перетворюється на просякнутий жадобою і злістю кривавий хаос.

Можливо, сам того не бажаючи, Баттс здійснив побіжне соціологічне дослідження. Прибічники України з’являються в лічених епізодах, і щоразу контраст з ДНР-івцями просто разючий. Абсолютно інакші обличчя, інакша манера говорити, триматися, дискутувати. Не гірша частина донбасівського соціуму, якою цей соціум знехтував. Супутній висновок: у Донецьку переміг не «русский мир», а Радянський Союз, і навіть найяскравіші і найхаризматичніші «новороси» — радянські, нестерпно радянські.

Майже всі основні герої й закінчують в абсолютно радянському дусі. Конкуруючі банди витісняють їх з економіко-політичного переділу. Хтось змушений утекти з родиною до Криму, когось кинули в підвал за вбивство російського журналіста, хтось просто зник. А хтось, нарешті, чудово почувається, бо пішов воювати і за бойові заслуги отримав автомобіль, про який мріяв. У цьому фінальному моменті сарказм режисера сягає граничної концентрації; останнє слово у фільмі — назва марки обітованої машини — «Лексус» — звучить просто зневажливо. Без жодного пафосу чи притиску, як підсумок всієї саморобної республіканщини: за що боролися, за що захоплювали будівлі, за що катували, за що проливали свою і чужу кров на фронті?

За «Лексус».

Історія рухається не лише драмами. Трапляються в ній і комедії — чорні, як антрацит з шахти Засядька. Власне, геть невидатний фільм Ентоні Баттса нагадав: «Новоросія» — одна з таких комедій. СТРАШЕННО смішна.

Рубрика: 
Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments