Крітоне, ми винні Асклепію півня
Це були останні слова Сократа — так, як їх цитує Платон у діалозі «Федон».
Трактат описує зустріч Сократа з друзями безпосередньо перед смертю. Через лічені години він має випити отруту згідно з вироком. Тому йдеться про смерть, переселення душ, потойбіччя.
Останнє описано дуже яскраво, з масою захопливих подробиць устрою та звичаїв «небесної Землі».
Діалог був дуже популярний ще за життя Платона. Не втратив своєї слави й понині. Тим паче що з опису того світу багато запозичили християни, а учення про реінкарнацію успішно пережило всі катаклізми останніх 2500 років як у Азії, так і в Європі.
Звісно, зараз значні частини тексту сприймаються радше як блискучі зразки філософського красномовства й володіння риторикою; докази безсмертя душі (ймовірність її існування навіть не обговорюється) з сучасного погляду не витримують критики.
Але хороша книга з часом породжує нові смисли й нові питання.
Читаючи «Федона», особливо з огляду на емоційний фінал з детально описаною смертю вчителя, ловиш себе на думці, що, може, барвистими образами іншої Земля, бездонного Тартару, чотирьох річок підземного царства Сократ просто втішає, заспокоює близьких (хоч сам це й заперечує). Така собі брехня заради спасіння.
Із другого боку, собі він не став би брехати. І ще є ці останні слова.
Півня в жертву богу лікування Асклепію приносили після одужання. Виходить, Сократ розглядає життя як хворобу, а смерть — як зцілення.
А може, не життя, а страх смерті — головна недуга, яка постійно з нами починаючи з тої жахливої миті в дитинстві, коли ми усвідомлюємо, що є смертними. Видужати від цього страху фактично й означає стати безсмертним. Байдуже, чи провалиться твоя душа в Тартар, чи застрягне на березі озера Ахерусіади, благаючи про прощення інші душі, чи відлетить бажаною гостею до бенкету богів, чи просто виявиться складною послідовністю біохімічних реакцій.
Страху немає — значить, немає й смерті.
Крітоне, ми винні Асклепію півня.
