Історії належить не судити, а пояснювати. Історія не суддя, а адвокат.
Бенедетто Кроче, італійський інтелектуал, філософ, політик, історик та літературний критик

Культурний корпус

22 січня, 2018 - 13:42

Про Римський клуб я дізналася ще 30 років тому, коли знайшла у провінційній книгарні нікому не потрібну книгу Ауреліо Печчеї «Людські якості». Десь раз на рік я гортаю її, обираючи потрібний розділ, щоб знайти для себе мотивацію жити далі.

Книга одного із засновників елітної групи інтелектуалів – Римського клубу в дечому застаріла, що й не дивно за 40 років. Замість глобального мислення ми отримали транснаціональні корпорації і фінансовий тероризм, замість активного гуманізму – катування політкоректністю і відродження марксизму, а скорочення озброєнь призвело до безкарної агресії тоталітарних держав. ООН перетворилась на застарілу бюрократичну структуру, так само як і всі інституції, що до неї належать. Гонитва за надприбутками виснажила як відновлювані, так невідновлювані ресурси. До невідновлюваних ресурсів належить і культурний спадок людства. На пострадянському просторі його знищують шаленими темпами – це вже давно не новина.

Ауреліо Печчеї пропонує створити Культурний корпус, який би був значно ефективнішим ніж тодішнє ЮНЕСКО, теперішнє, здається, тільки укладає списки, а не наглядає за об’єктами, та й сотні тисяч пам’яток не є під опікою цієї організації. В Україні теж є пам’ятки, що де-юре перебувають під охороною Юнеско, але насправді їх методично знищують неналежною реставрацією і незаконною забудовою. Супроти цього немає жодних міжнародних репресивних заходів, хіба що викреслити зі списку за принципом «баба з воза – коням легше». Українське суспільство повністю усунулося від захисту культурного спадку такого високого класу. Але народжується громадський рух, який в майбутньому може стати національним Культурним корпусом. Небайдужі люди, здебільшого, молодь, самоорганізовуються і проводять відновлювальні роботи, виносять на публіку сміття, яке досі мирно спало під егідою Мінкульту та Товариства охорони пам’яток культури. Це – група «Поморянський замок», волонтери в Ізяславі, міжнародні бригади, які відновлюють єврейські, польські та військові поховання, та багато інших. Фінансування вони, як правило не мають, іноді вдається вибити гроші на транспорт і позичити інструменти. Рух цей не чисельний, імпульсивний і культурною елітою здебільшого ігнорується, бо крім власного его її нічого не цікавить. Я зіштовхнулася з цією проблемою, коли почала запрошувати на розчищення території ренесансного костелу в Соколівці своїх колег-письменників. Відродження костелу почалося три роки тому з першої за 70 років літургії, проведеної перед входом до храму. Ми мали підтримку голови сільради і повний ігнор з боку вчителів та місцевої еліти. Нас інформаційно підтримали газети «День», «Слово Просвіти» і «Високий Замок». Завдяки спільним зусиллям нарешті почали проводитись елементарні заходи для укріплення стін і було повернуто хрест на вежу. А документи на визнання костелу Святої Трійці пам’яткою бодай місцевого значення три роки лежать у Києві. Такі проекти потребують волонтерської допомоги істориків, мистецтвознавців, юристів, журналістів, але їх не вистачає, тобто бракує людей, які б взяли на себе те, чого не бажає робити держава. Але потрохи щось робиться і краще щось робити, ніж не робити нічого. Настане час і ці розрізнені групи об’єднаються в одну потужну організацію, що матиме реальний вплив.

Мені здається, що паралельні культурні, наукові, природоохоронні, правові структури, якщо їх розвивати, з часом зможуть замінити цю нелюдську Систему, яка зараз контролює все, коли вона впаде після наступної революції, бо навряд чи це станеться еволюційним шляхом. Адже зараз ми бачимо, наскільки потужно воюють добровольчі батальйони, як оперативно працюють волонтери для фронту.

Найстрашніше – це вакуум, який може знову утворитися, якщо громадянське суспільство не знайде кого делегувати у владу. Персонал для управління країною в майбутньому повинен мати найкращі людські якості й  мотивацію їх розвивати. Мотивацією не може бути заробляння грошей чи отримання влади. Тобто це теж мотивація, але низька. Ми живемо у світі, де через низьку мотивацію існує реальна загроза людству.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments