Я — для того, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури.
Олекса Тихий, український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи

Мала батьківщина

22 серпня, 2018 - 10:19

Cентенція Ахматової про мотлох, з якого ростуть вірші, стає ще цікавішою, якщо поезію в ній замінити на кіно.

Роман Бондарчук — один з провідних українських режисерів, зняв уже майже два десятки фільмів, і всі — на Херсонщині, звідки він родом, хоча сам живе в Києві. Недавно я спитав, чому його настільки надихають ті краї. І ось що він відповів.

— Якось ми шукали локації для фільму й хотіли подивитися пустелю — там же ціла пустеля є під Олешками, піски до обрію. Справжня Сахара. Правда, поруч військовий полігон. Ми вирішили об’їхати його уздовж лісопосадки. У лісі надибуємо пасіку. Виходить звідти людина в самих трусах і пов’язці на голові. Питаю, як проїхати. Він сідає на заднє сидіння, каже: «Поїхали». Рушаємо, з пасіки вибігає інша людина, біжить, маше руками, кричить, матюкається. Думаю, зупинятися чи ні. Але наш новий знайомий мовчить. Доїжджаємо до якоїсь галявини, він каже: «Далі треба пішки». Ми виходимо — два міських типчики і гола людина в тюрбані. Він каже: «Не звертайте уваги, що від мене смердить. Це я обмазався, щоб бджоли не кусали». А він дійсно в якійсь патоці, наче в американському фільмі жахів на кшталт «Чужого». Починаються фантастичні діалоги. Він розповідає про те, що бджоли — це найдавніші істоти на планеті, що вони прилетіли з космосу, й нам здається, що ми розводимо бджіл, хоча насправді це бджоли розводять нас. Ти слухаєш і розумієш, що тобі залишається тільки всотувати ці істини. Доходимо до пустелі, зупиняємося на горбочку, і він показує: «Отут під нами корабель». Я думаю: «Ну, напевно, пересохле русло Дніпра з рештками старих кораблів», але перепитую про всяк випадок: «І?» Він продовжує: «Це той корабель, на якому бджоли прилетіли». Раптом починається дощ, і він каже: «Бджоли розсердилися, що ми сюди прийшли. Треба звідси забиратся». І це закінчена композиція. Ось на Херсонщині така густота подібного матеріалу, що шукати сюжети взагалі не доводиться — достатньо лише вибирати найсмачніші історії.

А скільки ще такого по всій Україні, додам я від себе, згадавши свій рідний ненависно-улюблений Дніпро.

Знімати й знімати.

Аби було кому.

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments