Які ж несвоєчасні рішення можновладців... Коли вони за що-небудь, нарешті, після довгих сумнівів вирішують взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, український державний, політичний і громадський діяч, останній гетьман України

Майбутнє і сьогодення «індустрії книжок»

14 грудня, 2018 - 13:05

Приблизно раз на рік у медійному просторі з’являються дані, скільки книг прочитали українці. Наприклад, минулорічне опитування компанією Research & Branding Group виявило, що 51% українців не прочитали жодної книжки. Водночас у цих дослідженнях мало даних, щоб зрозуміти причини, чому так відбувається, чи справді все так однозначно. Розібратися у цьому вирішили цифрове видавництво Gutenbergz, культурно-видавничий проект «Читомо» та Центр Разумкова, провівши опитування Ukrainian Reading and Publishing Data 2018.

КНИЖКА ТА ЇЇ КОНКУРЕНТИ

Найперше хотілося б наголосити ось на чому. Хоч половина українців не читала минулого року книжок, ясна річ, це зовсім не означає, що стільки ж українців не приділяє уваги читанню взагалі. Як показало опитування Ukrainian Reading and Publishing Data 2018, щодня 33,9% респондентів читають соцмережі, 27,4% – Інтернет-ЗМІ, блоги, форуми й 7,7% – книжки (так само високі показники читання кілька разів на тиждень, тільки тут у лідерах ще й газети – 21,8%).

З цієї статистики видно, що серед причин, чому так мало людей читає книжки, є те, що вони тепер не є основним джерелом інформації. Більш того, нові джерела, що випереджають книги, більш доступні – не потрібно кудись іти й купувати, достатньо взяти до рук свого смартфона. А ще вони є більш гнучкими й динамічними, бо підлаштовуються під нове «технологічне суспільство»: вловлюють тенденції кліпового мислення (короткі пости), мають акцент на візуальне сприйняття (фото, інфографіка). Книгам справді стає все важче конкурувати за увагу читачів. Однак це не значить, що в книг немає майбутнього. Скоріш за все, просто книгам і книговидавцям теж треба ставати гнучкішими, щоб конкурувати у цьому секторі.

Бо є й інші конкуренти за увагу: радіо (яке слухає щодня 22% респондентів; про конкуренцію говоримо тут умовно, бо все ж це різні сфери, оскільки радіо зараз не інформаційна, а більше музична сфера) і телебачення (його дивиться щодня 58% респондентів). Щодо цього важливий штрих: опитування показало, що серед тих, хто щодня дивиться телевізор, ті, хто ніколи не читає книжок або читає лише декілька разів на рік, становлять більше половини (54%). Тобто, простіше кажучи, в середньому кожен другий, хто щодня дивиться телевізор, майже не читає книг. Це стає приводом для додаткового аналізу інформувальної та розважальної сфери, яку поділяють книги й телебачення, щоб краще зрозуміти, які саме теми, формати можуть бути цікавими для українців. І постає питання, що саме вирізняє книгу в цій сфері: чим вона особлива, як задовольняє потреби українців, для чого вони її читають або не читають. 

ЧИТАННЯ КНИГ – (НЕ) ПРИБУТКОВА СПРАВА?

За даними Ukrainian Reading and Publishing Data 2018, 37% респондентів не прочитали за останній рік жодної друкованої книжки, 36% – прочитали від 1 до 5 книжок.

І тут цікава закономірність. Ці цифри корелюють і з такими даними: практично всі респонденти погоджуються з тим, що читання сприяє саморозвитку (цілком або скоріше згодні 92% опитаних) та духовному розвитку (86%), професійному зростанню (82%), комунікації з людьми (79%), дозволяє розслабитися і відволіктися від рутини (77%), сприяє досягненню поваги інших (69%) та більш тісному спілкуванню в родині.

Тобто більшість людей погоджуються з тезою, що читання – потрібне, але водночас не читають. Це, мабуть, можна пояснити тим, що установка «читати – добре» є принципом, який нам повторюється, «нав’язується» ще з дитинства. Бо якби цей принцип був виведений нами, з власного досвіду, то навряд чи була б така кількість людей, яка не читає книжки. Ідеться і про те, що у кампаніях задля популяризації читання (які, сподіваюсь, буде провадити Інститут книги) варто давати конкретні факти, результати читання, а не повторювати, «що читати – це корисно». Тоді право робити висновки буде надано самим читачам – це, імовірніше, буде більш ефективним.

Можливо, визначальним у цій закономірності є те, що тільки 42% респондентів згодні, що читання сприяє підвищенню матеріального достатку. Як наслідок, найголовнішою причиною, чому респонденти не читають, є брак потреби чи бажання. Вони не відчувають цінності читання і, зокрема, не хочуть витрачати кошти й час на те, що, як вони вважають, не принесе їм прибутку. На таке ставлення до інформації в книгах впливає спектр причин: стереотипи про книгу як щось виключно з духовної сфери, що не має практичного застосування, та й загалом брак монетизації знань в Україні.

Цим можна також пояснити, чому не всі, хто читають книги, їх купують (а таких 25% респондентів). Причинами некупівлі називають непотрібність книжок (17,2%) та брак коштів (6,9%). І прагматично-логічно, що найвищою пропорція прочитані/придбані книги є серед літератури для дітей та підлітків (її читали 22% читачів, а купували – 17%) і підручників та навчальних посібників (24% і 14% відповідно). Принагідно зазначимо, що середня ціна придбаної книжки – 135 грн.

Тож неусвідомлення книги як інвестиції може бути причиною таких показників щодо читання книжок.

ПОТРЕБА У ЧИТАЦЬКОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Ще одна (і, вочевидь, не остання) причина невисокого рівня читання книжок пов’язана з рівнем життя українців. Є статистика, що найбільше тих, хто ніколи не читає книжок, – серед жителів Західного і Південного регіонів (відповідно 39% і 40%), найменше – у Центральному регіоні (22%). Така статистика може видатися дивною на перший погляд. Однак, якщо врахувати, що частіше читають мешканці великих міст, а в Західному регіоні – найвища серед населення частка жителів сіл і невеликих міст, то це видається логічним. 

І показує ще одну закономірність: щоб з’явилося бажання читати – потрібне середовище. Знаючи цей факт, зовсім по-іншому усвідомлюється роль книгарень чи бібліотек: це не просто місце зберігання чи продавання книг, а й потенційні осередки для творення цього інтелектуального середовища. 

Особливо вони потрібні в країні з низьким рівнем культури читання. Під «культурою» маю на увазі усвідомлення процесу читання як невід’ємної частини свого життя, на яку варто спеціально виділяти час. За статистикою, тільки 15% респондентів схильні виділяти окремий час для читання. 26% респондентів читають, коли є нагода, у вимушених паузах чи паралельно з іншою діяльністю, а 23% відповіли, що використовують обидва варіанти. Факт, що ще більше вражає: тільки 20% респондентів читають дітям книжки щодня або кілька разів на тиждень.

УКРАЇНСЬКА КНИЖКА: ВИКЛИКИ Й ПЕРСПЕКТИВИ

Окремо варто виділити українські книжки, бо щодо них статистика ще гірша: 56% респондентів не прочитали за останній рік жодної друкованої книжки, виданої українськими видавництвами. Але що можна говорити, коли ще десять, а то й менше років тому, потрібно було постаратися, щоб знайти книгарні з українськими книжками. Усе це пов’язано. Хоч не меншу роль відіграють й інші фактори. Зокрема, це пов’язано з мовною ситуацією: жителі Західного і Центрального регіонів читають більше книжок українських видавництв порівняно з жителями Сходу і Півдня.

Принагідно наведемо дані щодо співвідношення книг українською та російською мовами. Загалом російською обирають читати 28%, а українською – 24%. Проте зазвичай обирають ту мову, якою була написана книга – 33%. Для 12% респондентів мова книжки не має значення. Водночас кореляція мовної ситуації й вибору мови книги простежується краще, якщо дивитися статистику за регіонами. На Заході 61% респондентів обирають українську, 6% – російську. А книжки російською мовою більш поширені у Південному (8% обирають українську, 51% – російську) та Східному (5% обирають українську, 50% – російську) регіонах. 

На жаль, наслідки русифікації маємо і в містах, що засвідчують такі дані. У великих містах (з населенням від 100 тис.) 37% респондентів обирає книги російською мовою, а 15% українською; у селах переважають книжки українською (38% проти 17% російською). Цікаво, що в «середній ланці» – маленьких містах – співвідношення практично однакове (українською – 25%, російською – 26%). Тож опитування, як бачимо, важливе й для соціолінгвістів. І демонструє коло впливу: щоб підвищити статус українських видавництв – добре було б підвищити статус української мови, а це можна здійснити завдяки якісній україномовній продукції, зокрема виданій тими ж видавництвами.

КОЛИ 2-5 ТИСЯЧ ПРИМІРНИКІВ – ЦЕ БЕСТСЕЛЕР

І ще один привід задуматися. У дослідженні були також відкриті питання – потрібно було назвати видавництва, які знаєш. Лідером стало харківське видавництво «Ранок» - 10,4%, далі «А-ба-ба-га-ла-ма-га» - 7,2%; «Клуб Сімейного Дозвілля» - 6,2%; «Видавництво Старого Лева» - 3,9% і «Фоліо» - 3,3%. 37,6% українців не назвали жодного видавництва. 

Такі невисокі показники навіть у лідера, серед усього іншого, вказують і на слабкість «індустрії книжок», де видавництва були б брендами, з впізнаваними концепціями та потужним маркетингом. Як свідчить друга частина дослідження, присвячена видавничій діяльності, видавці це чудово розуміють: 84% прагнуть налагодити ширшу систему збуту; 49,1% - хотіли б збільшити впізнаваність свого видавничого бренду. Але тільки у третини видавництв є спеціальний відділ піару, в іншої третини - ці функції суміщаються з іншими.

Причому що потенціал для розвитку є: наші видавці час від часу представлені на міжнародних книжкових ярмарках, 59% видавництв мають контакти з зарубіжними видавцями, 24% – починають це здійснювати. Та все ж таки їм дуже потрібна підтримка. Оскільки навряд чи можна вважати нормальною ситуацію, що 29% видавців вважає бестселером книгу накладом 2-5 тисяч примірників; 24% – 5–10 тисяч примірників; 21% – від 2 тисяч. І це в країні, де (за підрахунками організаторів опитування) книжки купує 10 млн осіб, не кажучи про загальну кількість населення.

ХТО, ЩО І ЧОМУ ЧИТАЮТЬ

По-перше, що вищим є рівень освіти і що молодшими є респонденти – то частіше вони читають книжки (щодо віку, це може бути пов’язане і з тим, що учні й студенти «зобов’язані» читати книжки; хоч, як показало опитування, з них 19% не прочитало жодної книжки). По-друге, жінки читають книги частіше за чоловіків. Крім того, найчастіше читають книжки працівники освіти, науки, охорони здоров’я, культури, ЗМІ (40% роблять це не рідше, ніж кілька разів на тиждень), а також працівники державного управління, правоохоронних органів, судів, Збройних сил (30%) і непрацюючі (31%). Як уже згадувалось, серед лідерів – читачі великих міст (від 100 тис. і більше мешканців), з них тільки 24% не читали жодної книги; натомість у селах кількість таких респондентів – 37%.

А що саме купували українці? У ТОП увійшли сучасні детективи (34%), класика (32%), фантастика або фентезі (24%), підручники і навчальні посібники (24%), книжки з психології та саморозвитку (23%), література для дітей та підлітків (22%), любовні романи, сучасні романи та наукові чи науково-популярні видання (по 21%), фахова та бізнес-література (19%). Є певні відмінності щодо уподобань жінок (найбільше читають любовні романи, класику, літературу для дітей і підлітків, детективи, книги з психології й саморозвитку) та чоловіків (читають сучасні детективи, фантастику чи фентезі, класику та наукові і науково-популярні книги тощо). На Заході України більше, ніж в інших регіонах України, читають релігійну літературу.

Що особливо порадувало: на Сході і Півдні значно частіше, ніж у Центрі і на Заході, читали мистецькі видання; купували дорожчі книжки. Це засвідчує те, що видавцям можна сміливо звертати більшу увагу на ці регіони. А на місцях є підґрунтя для проведення фестивалів, книжкових толок, які нині набувають усе більшої популярності. Необхідно максимально посилювати цю тенденцію.

Цікаво, що серед факторів, які впливають на покупку книги, є такі: для 46% тих, хто читає книжки, важливими є рекомендації друзів; для 26% - автор, для 24% - анотація до книги. 19% респондентів зважають передусім на ціну, 13% - мову книжки, 13% - якість тексту чи перекладу, 12% - відгуки у соцмережах, на сайтах продажу, 12% - дизайн обкладинки/візуальну естетику видання загалом, 12% - рекомендації продавця, 11% - рецензії та огляди в пресі та онлайн-ЗМІ, 10% - якість друку і паперу, 10% - огляди на книжкових сайтах.

Тож це опитування – справжня розмова із суспільством і важливе підґрунтя для майбутніх стратегічних проектів у видавничій, книжковій сфері. Результат повністю відповідає поставленій командою меті: «вплинути на формування видавничих планів видавництв, державної політики у галузі культури та книговидання, створити основу для подальших маркетингових досліджень, представлення українського ринку за кордоном».

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ