Історії належить не судити, а пояснювати. Історія не суддя, а адвокат.
Бенедетто Кроче, італійський інтелектуал, філософ, політик, історик та літературний критик

Місце для живих

20 жовтня, 2017 - 15:44

Тут багато страшного — і водночас немає безвиході. Фільм одного з найкращих українських документалістів Сергія Буковського «Живі» присвячений Великому Голоду, але це той рідкісний випадок, коли слід говорити в першу чергу не про публіцистику, не про репортаж чи історичну розвідку (хоча все це тут є), а про кінематограф як такий.

 

«Живі» — по суті, продовження роботи, початої Сергієм Буковським у 2006 році фільмом «Назви своє ім’я», присвяченим Голокосту в Україні. Обидві картини побудовано на свідченнях тих, хто дивом пережив винищення. Фонд Стівена Спілберга «Шоа», в архіві якого є сотні подібних інтерв’ю, надав два роки тому ці матеріали режисерові, результатом чого став «Назви своє ім’я»; нині в такий самий спосіб було зібрано спогади 56 старих людей, отих незламних дідусів і бабусь, що бачили катастрофу 75-річної давнини на власні очі. Спільність є навіть у тому, що співпродюсером «Живих» виступив Марк Едвардс, — він також продюсував «Назви своє ім’я» від «Шоа».

 

Одним із головних героїв “Живих” є британський журналіст Гарет Джонс (16 липня 2003 р. «День» опублікував детальну статтю Джеймса Мейса «Повість про двох журналістів. Волтер Дюрант, Гарет Джонс і Пулітцерівська премія»). Його мати працювала гувернанткою в онуків засновника Донецька, легендарного Джона Юза, а сам він добре знав російську. Гаретові вдалося потрапити в радянську Україну взимку, на самому початку 1933 року, і побачити все пекло на власні очі. Однак виступи цієї мужньої людини не було почуто, а незабаром самого його вбили у Маньчжурії — в переддень тридцятиріччя, за загадкових обставин. Буковський запросив одного з Джонсових нащадків прочитати щоденникові записи і листи журналіста, таким чином зробивши останнього важливим, хай і позакадровим свідком. Утім, цей фільм не про Гарета Джонса, загалом не про померлих, а про живих і про життя.

Звичайно, тут цитують необхідні документи, зокрема листування польських та італійських дипломатів, вставки хроніки тих літ створюють історичне тло, на якому розгортався Голодомор, є фрагменти цинічної офіційної кінопропаганди. Однак унікальність стилю Буковського — у вмінні створювати зі, здавалося б, випадкового, звичайного матеріалу візуально насичені, повнокровні образи й органічно поєднувати їх із традиційними прийомами неігрового кіна. Два подібних моменти запам’ятовуються одразу (оператор — Володимир Кукоренчук, постійний учасник проектів Буковського) — лан з важкою, стиглою, майже мідного кольору пшеницею, яка хіба що не випадає з екрану, й опасиста, розкішна плямиста корова біля сільської мазанки, поруч з двома бабцями на стільцях. Пшениця — те, що забирали в людей, прирікаючи їх на смерть; корови ж тоді врятували не одну родину. На таких опуклих і дуже часто контрастуючих образах-символах побудовано фільм. Фотографія хати в негативі на освітленому планшеті — наче привид зниклого життя. Чорно-білі зимові поля, оповиті сніжною курявою, прошиті залізничними коліями — тою залізницею вивозили зерно. Довгим крупним планом, у всіх деталях — ваги, на яких зважували хліб, безнадійно порожні, непотрібні. Барвисте наївне малярство на стінах сільських хат. І найяскравіше — оті самі баби й діди. Кожне з цих обличь — дорогоцінне. Кожна з доль — трагедія. І всі — без страху. Неймовірно колоритні. Кумедні. Сварливі. Заплакані. Мовчазні. Веселі. Вісімдесятирічні. Живі.

Цей фільм про життя, і тому дуже точним є його завершення. Дві бабці сидять певний час на стільцях, а потім встають і потроху чимчикують собі у справах (“...треба грошей дати, щоб молока купив... огірків засолити...»), а стільці лишаються стояти — порожні, ще теплі, на тлі білої мазаної стіни, під цвірінькання пташок, шум вітерцю в деревах. Настільки світла та зворушлива деталь, що просто перехоплює подих.

І це не порожні місця на землі, аж ніяк — сюди обов’язково хтось сяде. Бо є кому. Бо живі.

***

Живі (2008, Україна-США, 75'), режисура, сценарій: Сергій Буковський, оператор: Володимир Кукоренчук; виробництво: Листопад Фільм.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments