Хто знає гріх тільки за словами, той і про порятунок нічого не знає, крім слів.
Вільям Фолкнер - американський письменник, прозаїк, лауреат Нобелівської премії з літератури

Найкращий у світі психопат

Позавчора був день народження Альфреда Хічкока
15 серпня, 2018 - 11:04

Писати біографічний нарис — справа довга й окрема. Розповім я про мій улюблений фільм у нього.

За що я люблю «Психо»?

За те, що він випущений у 1960 році — якраз коли у Франції піднялася «нова хвиля», очолювана знаменитими шанувальниками Хічкока — Жаном-Люком Годаром і Франсуа Трюффо.

За те, як спритно старий Хіч надурив цензора, знявши для фільму абсолютно непотрібну еротичну сцену, а потім запропонувавши чиновнику її вирізати і за це бути записаним у... співавтори.

За те, що «Психо» від першого до останнього кадру є вишуканою грою з глядачем.

За те, що героїня, яка здається головною, раптом вибуває з дії вже через півгодини.

За те, що головним героєм виявляється не просто негативний персонаж, а маніяк-убивця з роздвоєнням особистості.

За те, що його грає актор з відкритою й трохи дитинною фізіономією: таким довіряєш.

За те, що підбурювачем до злочинів стає персона, якої насправді не існує.

За те, що лиходій теж зникає, перетворившись на власну мати.

За сцену вбивства в душі, яку можна передивлятися нескінченно: еталон режисури.

За музику в цій сцені — рвані акорди скрипок, які майже фізично відчутно перерізають твої нервові волокна.

За фінал, у якому мертве обличчя матері вбивці на мить, вишкіреним натяком проступає крізь посмішку сина.

За муху, що повзе по його руці, під слова «Хай думають, що я безпечніша за муху».

За те, що це історія, яка може існувати тільки на екрані, розказана тільки візуальною мовою, і, таким чином — сама по собі є галюцинацією.

Сновидіння про божевільного, який живе уві сні, уявивши себе кимось іншим. Хіба це не прекрасно?

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments