Історія – наука про людей у часі, наука, в якій безперервно треба пов’язувати вивчення мертвих з вивченням живих.
Марк Блок, французький історик

Необхідність можливого

4 грудня, 2019 - 10:57

Є в моєму архіві прецікавий журнал. Називається «Румунія», російською. Червона обкладинка, на ній — великий портрет миловидого пана: ледь помітна усмішка тонких губ, великий ніс, трохи відстовбурчені вуха, шляхетна сивина й проникливий погляд. Текст виголошує: «Товариш НІКОЛАЄ ЧАУШЕСКУ. Генеральний секретар Румунської комуністичної партії. Президент Соціалістичної Республіки Румунія. Життя, присвячене батьківщині, народу, партії, соціалізму й миру».

Зміст відповідний. На першій же сторінці пан з обкладинки обіймає дівчинку, а підпис уточнює: «Квіти й гаряча любов до Президента країни».

Стиль практично всіх статей — діловито-захоплений. Третя сторінка, рубрика «З місяця в місяць» — «Відкриття великих об’єктів соціалістичного будівництва»: «Президент СРР Ніколає Чаушеску, разом з товаришем (так товаришем або дружиною?) Оленою Чаушеску, офіційно відкрив 21 листопада ансамбль залізничних і автодорожніх дунайських мостів»; суто господарська замітка, однак під кінець, завдяки промові протагоніста, злітає на запаморочливу геополітичну висоту: «щоб було покладено край гонці озброєнь, щоб було ліквідовано ядерну зброю, забезпечений людству мир», а втім, на голові в Чаушеску — простонародна кепочка. Перегортаємо сторінку — гуманітарні питання: «Пленум національної ради науки і освіти», зі знімком товариша Олени, яка стоячи аплодує комусь (собі?) з надзвичайно серйозним, майже скорботним виглядом.

Після короткої зупинки на вибори (лише одна коротка колонка без фотографій) — міжнародне життя. Тут апогей стилю: «Важливий внесок в утвердження румуно-югославської дружби», «Подія великого значення в хроніці румуно-єгипетських відносин», «Діалог на найвищому румуно-ефіопському рівні», «Вихідна мить в еволюції стосунків між Румунією та Сирією». Далі — ще краще, причому подекуди на межі самовикриття: «Славетні роки, які поставили в центр румунської історії людину» (як цю людину звати, й так зрозуміло), «Наш великий сучасник», «Діалог трудящих з генеральним секретарем партії» («ми завжди, й особливо щоразу, коли у нас є якесь особливе досягнення, чекаємо з нетерпінням товариша Ніколає Чаушеску»), «Партія — це ми», «Було необхідним, стало можливим», тощо, тощо.

Усе настільки добре (крім, можливо, роботи перекладачів з румунської на російську), що жодних зайвих питань не виникає. Тому що їм немає звідки взятися.

Що не кажіть, а пропаганда — фантастична річ. Гортаючи сторінки «Румунії», розумієш: ось процвітаюча, гармонійна країна, в якій головне джерело щастя, добробуту, справедливості, найвищих досягнень минулого, найсвітліших надій на майбутнє — цей носатий пан з широким привітним обличчям. Цілком самодостатня, безальтернативна реальність, за межами якої, немов за краєм середньовічної плоскої Землі, нічого немає й бути не може. Що є? Чаушеску з товаришем і держава імені Товаришів Чаушеску. Назавжди.

Журнал видано в грудні 1988-го.

До залпу в дворі казарми в Тирговіште залишався рівно рік.

Було необхідним — стало можливим.

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ