Перший-ліпший брехун і ошуканець може розвалити цілу державу, тоді як упорядкування речей навіть в одному домі неможливе без ласки Божої.
Іван Мазепа, український військовий, політичний і державний діяч, Гетьман Війська Запорозького

Печеня з автоматом

3 лютого, 2017 - 17:19

Після багатьох невдач обід, нарешті, відбудеться. Гості впоралися із супом, і настав час для головної страви - печеної баранини. Щойно господиня розіклала пригощання по тарілках, як з передпокою почувся брязкіт розбитого скла. Один гість, пан Рафаель (Фернандо Рей), посол республіки Міранда у Франції, котрий якраз перед тим хвалився, що він завше у злагоді зі своїм сумлінням, скоренько заховався під стіл. До помешкання вдерлися три озброєні молодики. Ватажок оголосив присутнім: “Ви - засуджені. Ви хвороба для суспільства”. Після чого розстріляли тих, хто не встиг сховатися: подружжя Сенешалів, Франсуа Тревіно з дружиною та її сестру Флоранс. Аж тут раптом котрийсь нападник угледів руку, що з-під столу тягнеться до тарілки і бере з неї кусень м’яса. Піднявши скатерку, терористи бачать під столом Рафаеля. Той визивно їсть довгоочікуване, жадане, розкішне філе.

У “Скромній привабливості буржуазії” є три штиби параної: гастрономічна, візіонерська і політична. Вони тісно єднають шістку героїв, котрі: ніяк не можуть пообідати; бачать занадто переконливі сни; бояться можливого покарання за торгівлю героїном та причетність до злодіянь одіозного режиму (Рафаель). В драматургічній структурі переважає кулінарія, адже основні колізії так чи інак пов’язані з однією-єдиною подією, що все ніяк не станеться, – з обідом у Сенешалів; компанія робить більш ніж півдюжини (не враховуючи візиту до полковника, це окрема історія) невдалих спроб. Незавершений бенкет тримає сюжет в напрузі: щойно ці буржуа пообідають, фільм завершиться.

Голод, ясна річ, тут ні до чого. Їжа - найзрозуміліший та ємкий символ споживання, а також привід для виконання певних ритуалів. Великому жертю має існувати метафізична противага - візії смерті.

Спершу прикра пригода в ресторані, куди компанія, не заставши вдома Сенешаля, подається на пропозицію Тревіно; там готують чудові наїдки, перешкода в тому, що саме сьогодні господар закладу вмер.

Перший сон – розробка традиційної фабули про помсту привидів - звучить як сповідь молодого незнайомця, лейтенанта, перед Аліс Сенешаль, мадам Тревіно та Флоранс. Ті, сидячи в кафе, не дочекалися чаю, потім кави, потім трав’яного настою, натомість почули оповідь про нещасливе дитинство і про те, як до оповідача прийшла його покійна мати і наказала вбити чоловіка, котрий, виявляється, не був юнакові батьком.

Друге видіння, після ще однієї перерваної (цього разу загоном полковника-кавалериста) учти, теж подається в переказі військового, -  цього разу в чині сержанта, - про подорож у потойбіччя, де він здибує своїх давно померлих матір і друга.

Далі Генрі Сенешалю ввижається, що замість гостин у полковника, влаштованих як компенсація за зіпсовану вечерю, вони з дружиною та друзями втрапляють на постановку “Дона Жуана” в якості акторів і що саме йому випадає грати головну партію, та ще й в останній сцені, коли ось-ось на порозі постане статуя Командора, а він, Сенешаль, на свій жах, не пам’ятає текст.

Цей фантазм, однак, входить прологом у сон Франсуа: всі зібралися таки на прийнятті в полковника, але вечірку псує стрілянина. Рафаель свариться з господарем дому і розряджає в нього свій револьвер.

Комісарові поліції, який заарештував усю шістку – Сенешалів, Тревіно і Рафаеля - по підозрі у торгівлі наркотиками, сниться Кривавий Сержант, що повстає з мертвих кожного 14 червня і випускає в’язнів.

По суті, героям багаторазово, як усім разом, так і кожному окремо, висилається одне й те саме повідомлення – «memento mori». Халепа в тому, що сам спосіб передачі завжди опосередкований, тож вістка не виходить за рамки розваг. Коли запас попереджень вичерпано,  сповіщувані самі стають звісткою.

Через дипломатичний імунітет та впливові зв’язки Рафаеля підозрюваних дійсно довелося відпустити. Нарешті вони можуть безперешкодно зібратися в Сенешалів. Щоб не сполохати удачу, співтрапезники відмовляються від аперитивів і відразу сідають за стіл. Терористи вриваються в розпал застілля, котре, з супутніми світськими балачками про якогось джентльмена – нацистського злочинця - перетворилося на апофеоз лицемірства та цинізму. Смерть нарешті приходить до тих, хто так довго її ігнорував. Справедливість жадає такої кари. Але загибель Рафаеля – найбезчеснішого з-поміж усіх - нам уздріти так і не судилося, бо він устигає прокинутись, доки гримне призначена йому черга, і прямує до нічного холодильника, де лежить добренний балик, – ласувати, глитати, ковтати, плямкати. Порядок речей не міняється, і його, обірвавши фінальне насичення, демонструє останній кадр.

Шестеро йдуть собі по шосе серед полів. Не прогулюються, але й не квапляться. Просто йдуть – мовчки, швидко, впевнено, з нізвідки в нікуди, крізь одноманітний пейзаж, всередині епізоду, повторюваного тричі: минуле-теперішнє-майбутнє. Адже вони так і існують у паралельних часових модусах – у дратуючому “тут і зараз” незавершеного обіду та в лінійному, безперервному, непевно-прогресистському “там і завжди”. Скільки в них не стріляй, скільки не нагадуй про фінал усього сущого - не зупиняться ані на мить. Бо з-поміж усіх гріхів буржуазії цей найменш помітніший, але найголовніший – безсмертя.

____________

Скромна чарівність буржуазії / Le Charme discret de la bourgeoisie (1974, Франція-Італія-Іспанія, 102`). Режиссер – Луіс Бунюель, сценарій – Луіс Бунюель, Жан-Клод Каррер, оператор – Едмонд Річард.  В ролях Фернандо Рей, Пол Франке, Делфін Сейріг, Стефані Одран, Мішель Пікколі. Виробництво: Dean Film, Greenwich Film Productions, Jet Films.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments