Люди, які мають свободу вибору, завжди оберуть мир.
Рональд Рейган, 40-ий Президент США

Перемога й порожнеча

6 лютого, 2019 - 11:17

«Штангіст»  — короткометражний ігровий фільм українського режисера Дмитра СУХОЛИТКОГО-СОБЧУКА. Картина, створена в копродукції України та Польщі, отримала кілька нагород на міжнародних фестивалях та відзначена в категорії «найкращий короткометражний ігровий фільм» української Національної премії кінокритиків «Кіноколо».

Позавчора прийшла звістка: “Штангісту” присудили уже четвертий Гран-прі - цього разу на французькому кінофестивалі  Premiers plans à Angers, який спеціалізується на дебютах європейських режисерів. Голова журі короткометражного конкурсу, знаменитий голандський аніматор, володар “Оскара” Міхаель Дюдок ДЕ ВІТ так відгукнувся про український фільм: «Неймовірний, ми одразу вподобали його, потужний та універсальний. Художній спосіб фільмування - фантастичний».

Історія в цій півгодинний новелі проста. Молодий чоловік, важкоатлет на ім’я Петро (у виконанні реального спортсмена, майстра спорту з важкої атлетики Олександра ЛОЯ), готується до всеукраїнських  змагань. Якщо переможе – візьмуть у національну збірну.

Він інтенсивно тренується, плаває в басейні, піднімає штанги, вколює собі стероїди. А ще – відмовляється їхати на похорон батька, вщент, з бійкою, розсварюється зі своєю дівчиною. Тримає в голові тільки одне: перемогу. Показовий момент: на очах у його співмешканки хтось падає прямо з даху дев’ятиповерхівки. А потім як ні в чому не бувало встає й повертається в під’їзд. Петро визирає з вікна, лише щоб побачити якогось чолов’ягу, що, накульгуючи, чимчикує додому. Дива він не помічає.

Це, до речі, єдиний момент, коли у фільмі виникає вулиця. Решта сюжету замкнена в чотирьох стінах: квартира, басейн, лазня, спортзал.  Це чудово передає обмежену свідомість героя, який перетворює себе на змагальну функцію.

При цьому момент вирішального поштовху, який має вивести Петра до кубка, режисер лишає за кадром, відсікаючи камеру ширмою – лише для того, аби дати можливість протагоністу повторити його в себе вдома перед дзеркалом, у нічному присмерку, з тріумфальним “Так!” порожніми руками зімітувати рух, заради якого все й робилося, ламалося, знищувалося. Не так важливо, що він підняв ту штангу – головне, подужав своє життя, підкоривши його єдиній меті.

Сухолиткий-Собчук ще більш посилює химерність цього світу безперервної гонитви та самодостатньої тілесності, надаючи зображенню щільності живопису, зокрема, в сцені в лазні цитуючи композицію французького класициста Енгра. Загалом, в потоці українського кіна нечасто можна побачити настільки завершену по формі роботу, внутрішній діалог з якою продовжується і після перегляду.

Показати спорт як стан. Тіло як вибір. І перемогу як порожнечу.

Інтерв’ю з Дмитром Сухолитким-Собчуком читайте у найближчих номерах нашої газети.

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments