А найбільше покарання - це бути під владою гіршої людини, ніж ти, коли ти сам не погодився керувати.
Платон, давньогрецький філософ, епіграматист, поет, один з основоположників європейської філософії

Пісня невинності та досвіду

18 листопада, 2017 - 18:47

Синій — найтепліший колір. Звучить як нісенітниця. Для двох дівчат, які озирнулися одна на одну на пішохідному переході — ні. «Синій — найтепліший колір» — назва графічного роману Жулі Маро, за яким знято фільм французького режисера Абделатіфа Кешиша «Життя Адель», відзначений призом ФІПРЕССІ та «Золотою пальмовою гілкою» в Каннах, причому вперше в історії фестивалю «Пальмою» нагородили двох акторок — виконавиць головних ролей Адель Екзаркопулос і Лєа Сейду.

Усе на поверхні: дві дівчини закохалися одна в одну, були щасливі, в однієї все перегоріло, друга болісно пережила розрив, кожна пішла своєю дорогою. Простота і прямолінійність (взагалі властиві Кешишу — варто пригадати його попередні роботи) збивають з пантелику, надто ж сьогодні, у часи віртуозних вправ з формою. Чому саме така, очевидно не новаторська за своєю мовою стрічка стала кінематографічною сенсацією?

Для цього треба зрозуміти, що тут відбувається.

Отже, вони зустрілися — ексцентрична художниця Емма (Леа Сейду) з коротким синім волоссям і юна студентка-філолог Адель (Адель Екзаркопулос), яка шукає себе. Їхня перша скороминуща зустріч на переході — лише секундний обмін поглядами — варта найяскравішої еротики. Еротика теж буде, і багато, але вона не є головною принадою, слугуючи радше чимось на кшталт живописних вставок в основну оповідь; схожим чином у кадрі з’являються, наприклад, класичні полотна з оголеною натурою.

Кешиш розгортає оповідь надзвичайно докладно, неквапно, місцями навіть занадто детально, крок за кроком показуючи зміни, що відбуваються з Адель — саме з нею. Щодо Емми ми відкриваємо лишень сталі звички: її коханки є її моделями, її вміння спокушати — частина роботи, вона творить через тіло, для натхнення їй потрібен фізичний контакт. За Адель спостерігати цікавіше. Власне, це чотири найцікавіших речі: як людина подорожує, як вона кохає, як вона працює і як вона дорослішає (що є тою-таки подорожжю, тільки в часі). «Життя Адель» — це роман виховання (дорослішання), що переростає в роман любовний, а закінчується знов-таки як роман виховання.

Мабуть, найразючіші зміни — наприкінці. Бачимо Адель з дітьми у школі, Емму — з черговою партнеркою на черговій виставці. Головна відмінність тепер, коли історія майже розказана — не в соціальних станах героїнь, хоча для Кешиша це важливо. Адель (у тому величезна заслуга акторки Адель Екзаркопулос) стала цілковито інакшою людиною. Змінилися одяг, зачіска, обличчя, жести — все. Вона виглядає, поводиться як цілковито доросла жінка. Водночас Емма (і тут теж тонка і точна робота Сейду), за великим рахунком, не виросла, так і лишившись інфантильним персонажем своєї невеличкої, як у будь-якого посереднього митця, сцени, де оточуючі — тимчасова, легко замінна масовка.

Роман, на відміну від епосу, не зосереджений на моралі — саме тому, до речі, годі шукати підсумкову мораль у «Житті Аделі». Роман упорядковує досвід, а не передає його. Адель рухається від невинності до досвіду, Емма — від одного досвіду до другого. Повсякденна рутина життя заради інших (Адель дійсно любить свою роботу вчительки) перемагає блискучу кар’єрну одноманітність, приправлену мистецтвом — і це один з тих неочевидних парадоксів Кешиша, що й принесли сину туніських емігрантів усеєвропейську славу.

У фіналі Адель покидає історію і відносить синій із собою, на собі — йде порожньою вулицею в синій сукні, не з розбитим, а що важче, з дорослим серцем.

***

«Життя Адель» / La Vie d'Adèle - chapitre 1 & 2 (2013, Франція-Бельгія-Іспанія, 179`), режисура: Абделатіф Кешиш, сценарій: Абделатіф Кешиш, Галія Лакруа, Жюлі Маро (роман), оператор: Софіан Ель-Фані, актори: Адель Екзаркопулос, Леа Сейду; виробництво: Quat'sous Films, Wild Bunch.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments