Мова - це спосіб народження думок: коли “нема мови”, людині просто-напросто “нема чим думати”.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса, філософиня

Портрет дружини невідомого художника

10 квітня, 2017 - 10:33

Не знаю, як у вас, а у мене є підвид книжок, до яких я беруся з сильною внутрішньою пересторогою. Біографії відомих жінок, чия слава пов’язана буцімто виключно з видатною чоловічою постаттю поруч. Інгу Арвад її біограф Скотт Ферріс нам презентує: велике кохання Кеннеді, ідеальна красуня Гітлера, головна підозрювана Гувера. І навіть, якщо ми нічого про фру Арвад ще не знаємо, висновки уже робимо – мимоволі. Це як у дуже неприємному культурному стереотипі, відповідно до якого жінка-місяць випромінює віддзеркалене світло чоловіка-сонечка. Портрет дружини художника, коротше.

Але мій скепсис швидко минув. Бо це не просто біографія, це справжнісінький грубий роман – шахрайський роман, якщо точно. Щось типу «надзвичайні пригоди білявки на шлюбному ринку». І що цікавіше, Скотт Ферріс робить перевагою своєї «Інги» (Yakaboo publishing, 2017) якраз її потенційний недолік. Він пише біографію яскравої пані, під чари якої потрапляли штабелями сильні світу цього (чоловічої переважно статі). А ж ця книжка має відповісти передусім на питання: за яких умов жінка може втратити/набути відчуття, скажімо так, автономної суб’єктності. «Жінка-жінка» у парі або «жінка-людина» на самоті? І комусь же цей вибір треба робити. 

Шведка Інга Арвад (народилася 1913-го) провела дитинство в екзотичних мандрівках із матір’ю, злегка-патологічну залежність від якої зберігала все життя. Пробувала бути балериною і музиканткою – обнадійливо і безуспішно в обох сферах. Титулована Міс Данія в 1931-у, а тоді конкурси краси були відчутним репутаційним ризиком для дівчини. Вийшла заміж за арабського «принца» – на жаль, нужденного, що вирішило долю шлюбу. Знялася в кіно – невдало. Вийшла заміж за популярного режисера. Вирішила стати репортеркою і подалася до Німеччини, де 1935-36 поназбирувала ексклюзивні інтерв’ю у перших людей Рейху, включно з Гітлером. Отримала наполегливу пропозицію працювати на Рейх. Емігрувала в США, де продовжила займатися журналістикою. Писала колонки про відомих і невідомих людей, багато – про емігрантів. Пішла серія бурхливих романів. 1941-42 закрутила напівтаємний роман з юним, але уже перспективним Дж.Ф. Кеннеді. Розлучилася і готова була вийти заміж знову, але шлюб Джека з Інгою означав кінець політичної кар’єри, про котру Кеннеді тільки почав мріяти. Старша за віком, іноземка, аматорка фашизму, серійна розведенка, протестантка. А головне. Збери ті «показники» докупи і отримаєш – шпигунка.

Підґрунтям для книжки Ферісса стали колонки Інги, її нотатки і особисті архіви (бо жінка планувала писати мемуари, але на те не спромоглася) та нарешті – офіційні матеріли з її справи у ФБР. Гувер опікувався красунею – справа нараховує більше 1200 стор. При тому, що під час цього розслідування Кеннеді Гувера не цікавив – просто молодший син в багатій родині, яка точно буде президентською, але 1941-го Джек – ясно що не Джо-молод., ставок на нього ніхто не робив. Інтерес ФБР викликала саме Інга: з її зв’язками у колах нацистів. До того ж, як кілька разів зазначає Ферісс, котрий прямо оцінок не дає, але уміє на щось натякати: «Журналістика – це ідеальне прикриття для шпіонажу».

Після завершення стосунків з Кеннеді, які благополучно збіглися зі зняттям підозр у шпигунстві (за браком доказів), Інга мала ще пару безнадійних романів і заручин із відомими чоловіками. Вийшла знову заміж – за популярного (кіно)ковбоя. Оселилася на ранчо. Народила двох синів. Запустила чутку, що її первісток – насправді Кеннеді. Зажди мала слабке здоров’я, тож померла рано, залишивши по собі більше питань, ніж відповідей.    

Біографія фатальної жінки. Якщо з фактів біографії судити.

А от такою є інтерпретація фактів за «Інгою». І то переконливе потрактування, зауважу.

Ферріс кілька разів в своїх книжці згадає репліку Інги, адресовану старшому сину (вони були емоційно дуже близькі): «Це було прокляттям мого буття – ЗАВЖДИ (її наголос) бути при якомусь чоловікові». А поруч таке: сила кохання, – говорила вона, – це віра в силу жінки, що стоїть за кожним чоловіком. (До сліз знайома сентенція, так?). Вона фізично потребувала наявності поруч партнера-однодумця: її сучасники «зчитували» цю її особливість як агресивну сексуальність.  Саме Інга, як підтверджують залучені Феррісом матеріали, переконала Дж.Ф.К., що він готовий стати визначним президентом США. Саме вона виказала думку про сумнівність щодо конкретних результатів його «визначної політики». Окрім Кеннеді був ще й популярний британський політик, котрий жалівся: от женився б на Інзі, був би уже прем’єр-міністром. На позичених крилах далеко, либонь, не полетиш.

Показово, Інга не написала спогадів, вона навіть не оприлюднила своїх архівів. Тоді як менш важливі для, скажімо, Кеннеді жінки по його смерті почали видавати грубі стосики листів і спогадів. Мабуть, не вважала свою роботу з «моделювання державних мужів» не те, щоб вартої уваги і поваги, а не вартої підсумків – нерезультативною.

 Вона прагнула любові – у всіх її проявах. Навіть так: вона її потребувала. Кумедно, але ця її риса очевидніша не в детально досліджених Феррісом романтичних стосунках Арвад, а в побіжно згаданій її професійній сфері. Інга писала скоріше зле, ніж добре – але саме це і привертало увагу до її творів. В своїх колонках та інтерв’ю журналістка кокетувала не лише з героями публікацій, а й з читачем. Це при тому, що певний час вона опікувалася скандальними хроніками про голлівудських зірок. І навіть там примудрялася виключно всіх хвалити. Дуже-її коментар, що в Гітлера можна легко закохатися, відчувши силу цього непересічного чоловіка, псував їй життя протягом наступних десятиліть по цій ремарці. Її статті, казали, були «ковтком свіжого повітря», «чарівними», «наївними», «жіночними». Це була спроба «музи» не надихнути на створення, а творити самотужки. Вона була популярною авторкою (наполягає біограф), бо читати її тексти було трішки соромно і сильно незручно (вловлюємо між рядків ми). Завжди соромно і незручно, коли автор «питанням руба» повідомляє нам про свої найпотаємніші бажання. 

Колись читала про відому суфражистку (не згадаю зараз, хто то був). Вона збирала пожертви на «нашу справу» під час вечірок вищого світу, фліртуючи і зачаровуючи заможних чоловіків… Знайшла в інеті фото з надгробком Інги Арвад. Написано: «Дружина і мати». І наче нечітко проступає: «І не намагайся навіть». Біографія не склалася, здається.

А книжка про неї хороша склалася – цікава і повчальна.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments