Які ж несвоєчасні рішення можновладців... Коли вони за що-небудь, нарешті, після довгих сумнівів вирішують взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, український державний, політичний і громадський діяч, останній гетьман України

Потреба в утопії

16 січня, 2019 - 10:46

Одразу попереджаю: все, що ви прочитаєте нижче, являтиме собою вияв любові до французького режисера Жана-Люка Годара.

Недавно я подивився його новий фільм «Книга образу» (Le livre d’image), і це стало достатнім приводом, аби шукати виходу для свого захвату в даній колонці.

Чим більше йому років (минулого місяця виповнилося 88), тим радикальніша його режисура, й він у цьому не виглядає ані кумедним, ані дезорієнтованим; йому не треба гратися в революцію, він сам — революція.

 Що ж таке Le livre d’image?

Це розбитий на шість глав колосальний колаж (насправді неточне визначення, згодом поясню, чому), побудований з цитат із Годарових і з чужих фільмів, з уривків хроніки й телепрограм, з інтернет-відео, з живопису, з репортажних і постановочних фото, з титрів кількома мовами, з музики, з діалогів — причому звук і зображення часто не корелюють безпосередньо, ба більше, інколи  по аудіоканалах можуть іти нарізно цілковито відмінні одні від одних репліки. Цілісного сюжету нема. Наскрізних персонажів — теж. Теми — мистецтво, війна, тероризм, кохання, брехня, пропаганда, смерть, тиранія, свобода. Кадри неймовірно жорстокі і невимовно красиві. Джерел у цього півторагодинного центону* — сотні.

Все щойно описане виглядає як хаос самовираження, як кінематографічна заум, але це не так.

Перше й головне, на чому тримається «Книга...» — ритм, у якому сполучені різнорідні й суперечливі фрагменти. Це мистецтво монтажу в чистому вигляді. Або подорож континентом монтажу (визначення режисера) так далеко, як тільки Годар і міг зайти.

Я сказав про колаж, проте колаж апелює до площини, а тут — багатовимірне сплетення образів; ще можна вжити визначення «поема», але поема — надто літературна дефініція, адже, як сказано в одному фрагменті, «слова ніколи не стануть мовою».

Тож навіщо Годару знадобилася настільки складна форма? У фільмі звучить пояснення, яке можна було би взяти епіграфом: «Від нас тільки й вимагалося, що помістити книжки в книжки. Що відбулося би, якби в книгу треба було помістити реальність?»

Чи можна уявити собі отаку книгу, яка б умістила в собі реальність? Так ось же вона: Le livre d’image.

Тут немає акторів, немає прямолінійної драматургії, немає жодних костурів, запозичених з інших жанрів, які би полегшували й баналізували сприйняття фільму, уподібнюючи його до літератури чи театру.

Бо що таке кіно насправді? Це рухомі картинки, точніше, мистецтво організації руху цих картинок. Будь-яку історію воно може розповісти за допомогою цього руху. Дзиґа Вертов, великий попередник Годара й ранній геній українського кіна, в своїй «Людини з кіноапаратом» так і заявив, що хоче створити абсолютну кіномову — і так само відмовився від будь-яких жанрових компромісів. Годар називав свою команду однодумців «Група Дзиґи Вертова» — теж апелюючи до пошуку абсолюту на екрані.

Він максимально наблизився до нього ще у «Фільмі «Соціалізм» (2010) й зараз досяг остаточно. Він нарешті видобув чисту кінематографічну енергію — енергію кадру, енергію рухомого образу — позбавившись від будь-яких посередників.

 «І навіть якби ніщо не пішло так, як ми сподівалися, це анітрохи не змінило би наших сподівань. Вони нікуди не зникли б, як і потреба в утопії».

Вставляючи ці слова в «Книгу образу», Годар нагадав про свої ідеали, яких він не зраджував ані на мить. Він бачив занепад найбільших утопій в історії людства. Але все одно прагнув здійснити свою, власну.

І побудував її — на екрані.


* Центон (лат. cento — клаптевий одяг) — стилістичний прийом, який полягає в уведенні до основного тексту певного автора фрагментів із творів інших авторів без посилання на них.

Читайте в найближчих числах нашої газети більш розлогу розвідку про те, що Жан-Люк-Годар розумів під тезою «фільмувати політично» і як цей незвичний заповіт втілюється в українському кінематографі.

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ