Інколи здається, що історія нічого не вчить. Але це не так. Вона таки вчить — якщо в цієї вчительки життя НАВЧАЮТЬСЯ
Володимир Панченко, український літературний критик, літературознавець, письменник

Повернення

«Додому» - фільм Нарімана Алієва, кримського татарина, був показаний у Каннах у почесній програмі «Особливий погляд» і в кращому залі фестивалю «Дебюссі»
23 травня, 2019 - 14:31

Після перегляду оплески не вщухали хвилин десять: рідкість для Канн і їхньої розпещеної публіки.

Сюжет цієї картини, здавалося б, простий - батько їде ховати свого вбитого сина - убитого, очевидно, в ході російської військової авантюри із захоплення Криму. На трупі юнака видно сліди тортур: режисер при цьому ні на чому не наполягає, нічого не говорить прямо, не показує жахів, проте показує жахливий результат російської експансії, «ввічливе» захоплення Криму.

Батько готовий на все, навіть померти, але тільки після того, як досягне мети - повернеться на батьківщину і поховає сина тільки в Криму, тільки там, хоча ця затія здається божевільною не тільки оточуючим, але і братові вбитого, другій дитині, яка супроводжує свого батька в цій трагічній подорожі.

Наріман Алієв попри молодість пам'ятає історію свого народу: тому це частково автобіографічна історія, історія геноциду новітнього часу, повторення сталінських репресій щодо кримських татар.

Проте за приватною, «маленькою» трагедією постає привид великої історії, сталінських жахів переселення народів, втрати батьківщини, геноциду.

Наріман Алієв чітко дає зрозуміти, що історія повторюється, що світ занурений в архаїку, що Україна і Крим, маючи такого сусіда, як Росія, приречені на вічне повторення пройденого.

«Додому» - драма майже античного напруження, історія найбільшого зречення заради, здавалося б, примарної мети - щоб повернути тіло в рідну землю.

Але що для сучасної людини - «дурість» і «примха», для героя картини, переконаного мусульманина і кримського татарина, - справа честі.

В її справжньому, онтологічному розумінні - коли честь дорожче за життя.

Його шлях додому - це, власне, дорога до витоків, до набуття своєї ідентифікації: на зло Року, долі, на зло самому перебігу великої Історії.

У Каннах зараз мало таких картин - знятих, як казали раніше, кров'ю серця. Про те, що тобі істинно близько - але й майстерно, на високому художньому рівні.

Браво!

Діляра ТАСБУЛАТОВА, Канни

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ