Не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості.
Станіслав Оріховський-Роксолан, український письменник, оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст, гуманіст доби Відродження

Про фільм «Іловайськ 2014»

6 вересня, 2019 - 09:45

Чесно кажучи, мені не хотілося йти на перегляд фільму «Іловайськ 2014». Події останніх днів в Україні налаштовують на дещо песимістичний лад, тож я остерігався, що стрічка про трагічні дні літа 2014 року може взагалі загнати в депресію.

Але все ж вирішив піти, коли дізнався, що над сценарієм до фільму працював літературний критик Михайло Бриних. Знаючи його творчу манеру, я був упевнений, що сценарист утримався від надмірного пафосу й патріотичних перекосів, якими часто грішить новітній український кінематограф. Зрештою, це й підтвердилося під час перегляду кінострічки.

Дивився я «Іловайськ 2014» у чернівецькому кінотеатрі. Приємно, що в залі було понад 30 глядачів, хоча фільм у прокаті вже йде понад тиждень. Те, що фільм творчому колективу вдався, засвідчила реакція глядацької аудиторії: вже через 10 хвилин після початку показу в залі затихло шушукання, плямкання й зазирання в мобільні телефони. Публіка заціпеніла.

«Іловайськ 2014» - фільм передусім воєнний, і видовищних батальних сцен у ньому не бракує. Прихильникам гарячого екшну й бойовиків фільм точно припаде до смаку – мабуть, під цим кутом ця стрічка найбільше відповідає голівудським взірцям серед усіх українських фільмів останнього часу.

Та найбільше вражають не бійки й перестрілки, а простота головних героїв. Це саме та ситуація, коли їхня «негероїчність» робить персонажів психологічно переконливими й близькими до глядача. Оскільки у фільмі знімалися не тільки професійні актори, а й справжні учасники війни на Донбасі, «Іловайськ 2014» роззброює глядача своєю щирістю. Стрічка настільки пронизлива, що будь-які критичні зауваги втрачають свою актуальність разом із останніми кадрами. До слова, калейдоскоп фотографій загиблих під Іловайськом українських воїнів у кінотеатрі додивилися всі – попри те, що ці заключні кадри й титри тривали добрих три хвилини. Ніхто не підвівся й не почав збиратися, глядачі дивилися в обличчя воїнів до кінця, і до музичного супроводу додалися схлипування й тяжкі зітхання.

Я не маю на меті оцінювати фільм професійно, давати йому якусь кінематографічну оцінку, скажу просто від себе: фільм «Іловайськ 2014» від режисера Івана Тимченка – це справжнє кіно. Воно «пробирає» й не залишає байдужим. Сильне, потрясне, видовищне. Без жодних застережень рекомендую його якнайширшій глядацькій публіці.

До слова, на фільм не пішло жодної копійки з держбюджету, фінансування покрили приватні особи й спонсори. Дуже сподіваюся, що український глядач оцінить цю стрічку належним чином – і закладені інвестиції повернуться прибутками. Адже мова йде про один із найкращих українських фільмів останнього часу.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ