Перший-ліпший брехун і ошуканець може розвалити цілу державу, тоді як упорядкування речей навіть в одному домі неможливе без ласки Божої.
Іван Мазепа, український військовий, політичний і державний діяч, Гетьман Війська Запорозького

Прогрес

21 лютого, 2018 - 12:28

Отже, авіаквитків за пристойною ціною вже немає. І тоді я роблю те, чого не робив з осені 2004-го, що зарікся робити: їду за кордон автобусом.

У квитку вказані загрозливі 23 години подорожі — тобто майже доба. Але страшить не це.

Тоді, в 2004-му, я так само прямував до Німеччини. Керувала автобусом бригада хамуватих водіїв. Задрімавши ще на території України, я раптом прокинувся в іншій реальності — як герой якого-небудь оповідання Стівена Кінга. За вікном стояла могильна темрява, а автобус їхав зі швидкістю не більше 20 км на годину, і їхав він не по асфальту. Під нашими колесами перебувала нескінченна пральна дошка. Виявилося, так виглядає міжнародна автотраса у Львівській області — західній вітрині держави Україна.

Перед кордоном за розпорядженням водія усі пасажири здали по 5 євро. На моє запитання «навіщо?» сказали, що так треба. Як я зрозумів, це був хабар митникам, щоб ті пропустили цигарки та інші товари, що пасажири везли з собою.

На зворотному шляху в 2004-му водії попалися тихі, але частину пасажирів склала команда моряків з якогось траулера — кілька нетверезих агресивних гуманоїдів, котрі заважали спати всьому автобусу й намагалися курити прямо в салоні, й управи на них не було.

Отже, в «Мерседес» на вулиці Петлюри я сідав зі здриганням серця.

Тепер, коли все позаду, можу заявити, моя віра в прогрес зміцнилася. Водії виявилися майже виховані, правда, до всіх пасажирів чомусь зверталися на «ти» й російською, а ще набридали нагадуваннями про безплатні туалети на станціях, хоча в самому автобусі туалет є. Львівську трасу в Україні таки дійсно відремонтувано до чемпіонату Європу з футболу 2012-року, і за межами міст вона майже гладенька. А втім, читати на ній все одно неможливо — починає заколисувати, нудити. Щойно в’їхали до Польщі — автобус просто перестав ворушитися, тільки мчав собі прямо вперед, хоч читай, хоч пиши. 5 євро на кордоні  не збирали, але простояли на ньому як мінімум три, а то й чотири години. Тобто насправді ми могли би приїхати до Берліна ще до півночі, якби не це нескінченне міжкордонне стояння.

Отже, стало краще.

І я вірю, вірю всіма фібрами мандрівної душі, що настане той день, коли наші водії нарешті вивчать українську й звертання «ви», і дороги стануть, як скло, хоч перед Львовом, хоч у Житомирі, й автобуси пролітатимуть кордон, його не помічаючи.

Саме так і буде.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День» Берлін—Київ

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments