Одна із ознак мистецтва - це його нестримний вплив на розвинений інтелект.
Микола Хвильовий, український прозаїк, поет, публіцист

Проєкт анархії в Дніпрі

За мотивами реальних подій
13 листопада, 2019 - 11:03

Ця історія починається з того, що рано ввечері 16 листопада 1982 року в гості до Дмитра, студента Дніпропетровського гірничого інституту, приходить його приятель Юрко. Їм обом по 18 і вони вважають себе панками. Подробиці їм невідомі, але це явно щось викличне й заборонене, тому в обох сміливо підголені скроні, в Юрка 2 булавки на штанях, а в Дмитра — цілих 3. Юрко, який щойно повернувся зі шкільного туру до Білорусі, привіз касету з головною панківською музикою. Так  йому сказав фарцовщик у Бресті. Касета — 60-хвилинна «Свема». На одному боці написано «SEX-ПИСТОЛЕТ», на другому нічого.

Вони ставлять касету, але замість звуків сексу, на які вони потай сподівалися, лунають гітарний гуркіт, психопатичний регіт, а потім реготун починає навіть не кричати, а ревіти диким голосом уривчасті фрази англійською. Друзі сидять отетерілі. Це несхоже ні на що з того, що вони чули досі. Ба більше, виявляється, на касеті тільки одна пісня. Вона просто крутиться по колу. З другого разу їм починає подобатись. З третього вони раптом розуміють, що їм терміново треба на площу Леніна, в центр.

На площі незвичне пожвавлення. Біля фонтану та входу в ЦУМ зібрався чималий натовп таких само «панків», як наші герої. Щойно закінчилася п’ятиденна жалоба за померлим Брежнєвим, і парубоцтво,  втішене як відкриттям дискотек, так і смертю старого маразматика, помірно бешкетує. Це явно не подобається пересічним перехожим і ще менше — міліціонерам, які примчали на жовто-синіх «бобіках» наводити лад. Пузатий майор кричить у мегафон усім розійтись, потім його підлеглі вихоплюють з натовпу кількох бешкетників, з побоями запроторюють у авто й вивозять. У цю мить з’являються Дмитро та Юрко з переносним магнітофоном «Весна». Вони ставлять касету, вивертають ручку на повну гучність. Перший же куплет вносить неабияке пожвавлення в юрбу. На другому міліція робить марну спробу прорватися до джерела звуку й зі злості розбиває кілька обличь. Це вже викликає обурення в рядових зівак. Після гітарного соло міліціонери отримують стусани, а фінальний крик вокаліста «руйнуууй!» наче спускає пружину. Народ кидається на служивих. Два «бобіки» перекинуті, третій рве геть по проспекту, мундири, що в нього не вмістилися, тікають на своїх двох.

Люди на цьому не заспокоюються. Вирушають до будівлі КДБ на Чкалова, бо є чутка, що там катують заарештованих. Пісня, що гиркає з Дмитрового магнітофону, приваблює нових бунтівників. По дорозі маніфестація, що вже розрослася до пари тисяч, звертає до обкому та, оскільки такої імпровізації ніхто не очікував, без проблем захоплює його. З вікон летять папери й портрети вождів. Юрко знаходить радіорубку, й «Пістолети» лунають на всю околицю. До обкому стікається молодь, що святкувала завершення жалоби в парку Чкалова через дорогу. Правоохоронці прибувають і знову отримують по мармизах. Місцева влада паралізована. Затриманих давно відпустили, але сутички тривають по всьому центру.

Наступного ранку рівно о 8.00 усі передачі центрального й українського телебачення та радіо раптом перериваються. Замість звичних позивних звучить пісня з касети.  На екрані з’являється група людей у масках померлих генсеків — Леніна, Сталіна, Хрущова й Брежнєва, називає себе «Центральний комітет вільних громадян» і оголошує, що продажні бюрократи збираються влаштовувати бійню проти трудящих Дніпропетровська. Намагання гебешників вирахувати джерело сигналу ні до чого не призводять.

Від побаченого й почутого авдиторії міських вишів і училищ порожніють, студенти тисячами виходять на вулиці. Великі заводи в Дніпрі і його околицях один за одним оголошують страйки з гаслом «Не чіпайте наших дітей!» Колону танків зупиняють городяни ще під Новомосковськом. Командири в розгубленості, частина солдат дезертирує, в Дніпрі розграбовано кілька міліцейських арсеналів. «Центральний комітет», перш ніж по всьому СРСР вимикають будь-яке мовлення, передає новини в режимі прямого ефіру, починаючи та завершуючи випуски тою самою піснею. В Кривому Розі справжнє бойовище, страйки й демонстрації в Києві, Львові, Одесі, Харкові, а також у Ленінграді, Москві, Тбілісі та у всіх трьох прибалтійських республіках. Західні ЗМІ повністю переключаються на події, радянські дипломати мають блідий вид.

Наступного дня з’являються перші жертви від куль міліції та КДБ. Великі міста перекриті барикадами. Пісня, переписана на сотні магнітофонів, гримить з кожного вікна. 19 листопада на екстреному засіданні Політбюро Юрій Андропов, який лише тиждень тому обійняв посаду генсека, вимагає масових розстрілів і застосування артилерії. Того ж вечора в Кремлі відбувається палацовий переворот — міністр внутрішніх справ Віталій Федорчук поміщає Андропова під домашній арешт, оскільки має на нього зуб за «принизливе» переведення з КДБ у МВС, і починає переговори з повсталими.

За місяць Андропов помирає, згідно з офіційним некрологом, «від ниркової недостатності». Перехідний уряд оголошує вільні вибори й референдум про збереження СРСР. Новообрана багатопартійна Верховна Рада СРСР не працює і дня, бо згідно з результатами референдуму СРСР розпущено. Під шумок з Російської Федерації виходять всі автономії.

Незвично теплої листопадової неділі 2019 року в Дніпрі урочисто відкривають пам’ятник британській рок-групі «Секс Пістолз» на місці скинутого Леніна напроти ЦУМу. На площі власними персонами виступають «Пістолети» з літнім, але все ще жвавим вокалістом Джоном Лайдоном. Співають у тому числі знамениту пісню, яка стала неофіційним гімном України — Anarchy In The U.K. Після концерту до Лайдона вишиковується черга за автографами. Стоїть у ній і 55-річний київський журналіст Дмитро. Він знає, що саме дасть Джону для підпису. Він упевнений, що Лайдон у житті своєму такого не бачив.

Дмитро відкриває рюкзак, який йому подарували на минулорічній вечірці на честь вступу України до Євросоюзу.

Дістає касету.

Тої ж миті вона розсипається на порох.

І розлітається за вітром.

Наче її ніколи не було.

Скільки способів отримати те, що ти хочеш!

Я використовую найкращі і використовую все інше.

Я використовую ворога,

Я використовую анархію, тому що я

Я хочу бути анархією,

Я хочу бути анархією!

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ