Не можуть вести когось за собою ті, що не мають ніяких внутрішніх даних на те, щоб самих себе повести.
В’ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист

Слово про Семена Панька

14 лютого, 2020 - 11:21

Цього тижня виповнилося сто років з дня народження українського письменника й перекладача Семена Панька (1920-1976). Широкому загалу цей уродженець закарпатського села Чопівці відомий мало, а дарма, бо Семен Іванович був цікавим літератором і блискучим перекладачем одразу з кількох мов.

До свого сорому, про постать Семена Панька я довідався поза межами Закарпаття. Коли п’ять років тому вийшов мій перший переклад із сербської (роман «Комо» Срджана Валяревича), львівський письменник Юрій Винничук сказав, що я продовжую давню закарпатську традицію перекладати юґославів, а тоді розповів мені про Семена Панька. А тепер я, у свою чергу, хочу розказати читачам про цю непересічну людину.

Фактично Семен Панько, хоч і народився після Першої світової війни, був одним із останніх реліктів австро-угорських часів, адже в своїх зацікавленнях і контактах він був повноправним громадянином Центральної Європи. А це означає, що знав і цінував культуру своїх сусідів, крутився в інтелігентних середовищах одразу кількох країн, виконував своєрідну функцію «посередника», мосту між народами й літературами.

Семен Панько отримав добру освіту, навчався у Мукачівській гімназії, слухав лекції у Будапештському університеті (саме там і навчився мов), після Другої світової закінчив філологічний факультет університету в Ужгороді. Та найбільше, як і кожного письменника, його формувала самоосвіта, любов до книжок і літератури.

Справжній поліглот, Семен Панько перекладав художню літературу з сербської й хорватської (тоді її ще вважали сербохорватською), чеської, словацької та угорської мов! Окремо варто згадати, що перекладав він не тільки на українську, а й із української на угорську – завдяки його зусиллям угорський читач може познайомитися з творчістю Івана Франка і Леся Мартовича.  

Переклади Панька на українську – це не якісь тексти-одноденки, а глибокі, складні, поліфонічні твори видатних письменників, справжня класика. Тут варто назвати переклади книжок чеського письменника Івана Ольбрахта, угорського поета Атіли Йожефа, хорватського прозаїка №1 Мирослава Крлежі та автора світового рівня, Нобелівського лауреата з літератури Іво Андрича.

Власне кажучи, Семен Панько відкрив для себе й переклав українською видатний роман «Міст на Дрині» за кілька років до отримання Андричем Нобелівської премії. Хтозна, можливо, совєтська цензура після такої «буржуазної» нагороди як Нобелівська премія вже й не дозволила б видавати цей роман українською, тож Семен Панько «встиг» перекласти цей шедевр вчасно. До речі, переклад справді майстерний і словниково дуже багатий, вишуканий і точний. Минулого року, під час відвідин музею Іво Андрича в Белґраді, серед перекладів книжок нобеліанта різними мовами мені було надзвичайно приємно побачити і роботу Семена Панька.

Але не перекладацтвом єдиним: Семен Панько був також і цікавим письменником, видав кілька збірок поезії, написав один із перших романів («Під синіми Бескидами») в історії закарпатоукраїнської літератури, писав книжки для дітей, збирав фольклорні матеріали, залишив цікаві мемуари.

Безумовно, цей письменник і перекладач зробив би ще багато добрих справ, написав і переклав чимало вартісних творів, але доля відміряла йому коротке, та яскраве життя – усього на 55 років. На щастя, він виховав собі заміну, сина Сергія, перекладача й науковця, який продовжує батькову справу.

А в ювілейний рік власними силами організував цілу серію заходів у пам’ять про батька. Це зворушлива й гідна пошани робота, адже завдяки цьому через сорок п’ять років після смерті ми знову згадуємо Семена Панька, його твори й переклади.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ