Українські мечі перекуються на рала тільки тоді, коли гасло — Незалежна Держава Українська — перетвориться в дійсність і забезпечить отому ралові можливість зужиткувати рідну плодючу землю з її незчисленними багатствами…
Симон Петлюра, український державний і політичний діяч, голова Директорії УНР

Сива далечінь Анатолія Мокренка

2 травня, 2020 - 22:32

Якщо на 40-й день по смерті душа людини підіймається в небо, тоді для Анатолія Юрійовича сьогодні Останній Земний День, навдивовижу зелений, осяйний і росяний від жаданого дощу.  Анатолій  Мокренко такій порі дуже б зрадів, подумки поринувши в свої Терни, де буйно розквітають вишні,  гінко проростає спориш, що аж чутно, як він росте! 

      Побувавши на всіх материках, відвідавши на гастролях сотні країн, Народний артист України та СРСР Анатолій Юрійович Мокренко до свого останнього дня залишався селянським сином. Вірним. Щирим. Земним.   Оце сільське коріння зблизило й нас. Якось на початку 2000-х, подарувавши йому свою книгу повістей та оповідань «Самар» про українське село, отримав у відповідь таку емоційно-довірливу хвилю!  Відтоді почалася наша запізніла дружба. 

    … З пам’яті: квітучої весни везу своїм авто пана Анатолія та його чарівну дружину Марію на фестиваль дитячого хорового співу «Співаймо разом» у село Терни Недригайлівського району. Чому мені пригадалася саме ця поїздка? Через те, що вперше міг насолодитися розкішшю кількагодинного спілкування з цією людиною! Багато він тоді розповідав, ой, як багато: і про свої закордонні гастролі, про дружбу з Дмитром Гнатюком, непрості роки керування Національною оперою України, і про перше виконання пісні «Два кольори», яку забороняли до радіоефіру. Шкодую, що я тоді не взяв диктофона й не попросив Анатолія Юрійовича залишити ті спогади для історії…  

      Анатолій Юрійович Мокренко – то велика планета!  Бо так любити Землю, як він, мало хто зможе. Не випадково за освітою Мокренко – геолог, а пісні у його виконання зрідні шелесту трав і подиху весняного вітру… Ні, вони не тихі, навпаки – на повні  груди!  Але якою глибиною та водночас  приземленістю вони пронизані!  Так лірично-ніжно-душевно може співати лише артист, народжений в українському селі! Для мене особисто Україна і Мокренко не сприймаються окремо, тільки – разом! 

      Анатолій Юрійович  дуже переживав, що наша пісня зникає із широкого вжитку, що вона дедалі менше звучить в народному виконанні, школах… Фестиваль, який він організував у рідному селі спонукав з усіх сил затримати українську пісню в шкільних стінах… Попри те, що уроків співу там давно  немає  (черговий удар по нашій ідентичності) під ім’я Мокренка  організовувалися та з’їжджалися  на фестиваль «Співаймо разом» десятки шкільних дитячих хорів зі всієї Сумщини! І співали. Та як співали! І раділа душа Маестро, що «є порох у порохівницях», є голоси, а значить, Україна звучить буде звучати!    

                          

        * * *

   … «Летять, ніби чайки і дні, і ночі в сиву даль, сиву даль, а серце мені шепоче: кинь печаль, кинь печаль…» – співається у відомій пісні, яку не раз виконував і Анатолій Мокренко.  Тепер настала його пора – сивим птахом здійнятися в небо, махнути на прощання крилом своїй рідній Україні зі сподіваннями, що вона все витримає, що вона Буде! Адже він, співучий птах своєї землі, зробив усе для цього.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ