Те, що потрібно
Після всього, що коїлося довкола нового корпусу Театру на Подолі, залишалось тільки одне: поїхати на Андріївський і побачити все на власні очі.
Перше враження з нижнього ракурсу не лишає сумнівів як у таланті архітектора Олега Дроздова, так і в його повазі до оточуючого краєвиду: ламаний профіль новобудови складає з сусіднім особняком єдине несуперечливе ціле; фасад старого будинку з ідеальною точністю, кут до кута, вписується в цю фігуру за діагоналлю; до того ж, темне тло ефектно відтіняє жовто-білого «сусіда».
Детальніший розгляд виявляє не менш цікаві подробиці. Виявляється, знаменитий «чорний куб» - звісно, ніякий не «МАФ» і не «ангар», як пишуть невігласи, а дуже добре продумана, єдино тут можлива форма. По-перше, вкритий він металом стриманого темно-сірого, а не чорного кольору, а, по-друге, його поверхня розкреслена короткими горизонтальними і довгими вертикальними лініями, які утворюють геометричний малюнок, що блискуче узгоджується з аналогічними ритмами фасадів прилеглих будинків; схожа візуальна паралель зберігається і щодо вікон.
Виконання першого поверху вражає не менше. Побудований з відшліфованої цегли, колористично він цілковито відповідає палітрі Узвозу. Ба більше, й сама цегла непроста: вироблена в ХІХ – на початку ХХ століття, й збирали її по всій Україні – саме з такої, нагадаю, побудовані й історичні особняки Андріївського. При найближчому розгляді – це шляхетна і по-своєму тепла фактура.
З Замкової гірки картина не гірша. Мінімалістичний масив театру чудово вкладається в панораму Подолу з його різнобоєм дахів. І, до речі, виходи для пожежної евакуації Дроздов передбачив – цілих два.
Дуже гідна, оригінальна, потрібна Києву будівля.
Сподіваюсь, вона збережеться в тому вигляді, в якому її замислили автори.
