Працювати треба ідейно, щоб дати свою духовну лепту для рідного народу
Кость Левицький, український державний діяч, адвокат, публіцист

У снігу

9 квітня, 2017 - 13:32

Біла одноманітна поверхня. Ідеальний майданчик для гри в розлучення. Сліпить очі сніг, по ньому тікають, його стирають уже запізнілим жестом з обличчя вбитої. Дивно: у фільмі, де весь час говорять і навіть співають про кохання, гине та, до якої звернені ті слова.

Лєну (Марі Дюбуа) куля поцілила, коли вона з криком: “Шарлі!”, кинулася в саму гущавину перестрілки між безпутними братами Шарлі і їхніми переслідувачами, бандитами Ернестом та Момо; при тому сам Шарлі, він же піаніст Едуард Сароян (Шарль Азнавур) участі в колотнечі не брав, узагалі не був ціллю нападників. Така розв`язка могла би здатися занадто сентиментальною, якби не підкреслена кінематографічність її структури, твореної низкою міні-епізодів: крик Лєни, жест Ернеста з пістолетом, біг Лєни, постріл Ернеста, падіння Лєни; мовчазний вихід самого Шарлі та його наймолодшого брата Фідо (Річард Канаян), що був у Ернеста й Момо заручником, до тіла Лєни – це вже епілог.

Крик – чи не єдиний направду мелодраматичний, відверто зрежисований вияв. Зазвичай кричать і біжать, коли той, в кого стріляють, уже ранений або вбитий, ця ж реакція – передчасна, її – серед гуркоту чотирьох стволів – просто не мало б бути. Надмірові вчинку Лєни відповідає рвана, розфокусована траєкторія її бігу; ракурс, спосіб зйомки позбавляють цей рух спрямованості, індивідуальних ознак, так бігти можна лишень аби закрити собою. Смерть героїні Дюбуа не прекрасна, не страшна. Зимовим схилом Лєна довго і незграбно зісковзує вниз, зупиняється вже мертвою, це є, по суті, падіння – доля усіх коханих Шарлі. Кілька років тому його дружина Тереза у нападі розпачу вийшла з вікна.

Що ж до пострілу,  то важить те, як Ернест готується до нього. Зачувши Лєнин крик, він хвацько підкидає свій револьвер, той робить у повітрі повний оберт і падає точно у руку вбивці. Такий жонгляж властивий раннім вестернам, тут же, радше, можна говорити про пародійну алюзію, бо самі лиходії – герої майже коміксові, зіграні явно комічними виконавцями, найперше це стосується Деніела Буланже у ролі Ернеста. Сліпучо голомоза, кругла голова, надуті щоки, гострий ніс, банькуваті очі - зовнішність практично фарсова. Цілком природно в котромусь епізоді Ернест-Буланже починає хвалитися перед Фідо своїми піратськими скарбами, наче той хлопчак, що поназбирував усілякого мотлоху і тепер пишається ним найдужче в світі: “В мене ще є американська авторучка з пером, яке ховається, пасок з морського волокна, тропічний капелюх, костюм з Лондона, австралійська вовна, черевики з єгипетської шкіри. Бачиш? Мені нічого більше не треба. У мене все є”. Не відстає і Момо: “Мій шарф не з шовку. Він з металу. Це такий спеціальний метал, японський. Торкнися. Не тканина. Це японський метал… Клянуся життям своєї матері” – з гіньольною прямотою Трюффо тут-таки вмонтовує смерть старенької. Власне, блазні з револьверами до самого останку виглядають великими дітьми, нездатними заподіяти комусь шкоду. Сюди ж слід зарахувати і хазяїна ресторації, де грає Сароян,  Пліна, дрібного негідника з ідеалістичним уявленням про жінок, і братів Шарлі, котрі так само лишаються малолітніми пустунами-бешкетниками, тільки рогатки в їхніх руках замінила вогнепальна зброя. Усе, що пов’язане з чоловіками, так чи інак спрощено, комедизоване.

Ба більше. Трюффо наполягає на слабкості чоловічого. Бути кумедним означає бути слабким, і найпомітніше втілення того – Шарлі, чия активна дія, будь-котра, паралізується рефлексіями і потоками сумнівів. Та й коли доходить до дій, мало що міняється: сутички чоловіків – то потішні двобої, хай врешті-решт хтось і загине по-справжньому. Це така ламка система стримувань і противаг, що заохочує змагання у слабкості. Тереза і Лєна по-нетутешньому сильні, їхня відданість і жертовність завеликі.

Тому для Терези усе кінчається вікном, а для Лєни – безглуздим пострілом. Величезні підмостки, заасфальтовані або засніжені, майже порожні, на них тільки одна дійова особа, котра на самоті виконує свою смерть. Хоча стріляти треба було – у піаніста.

____________

Стріляйте в піаніста / Tirez sur le pianiste (1960, Франція, 92`), режисура - Франсуа Трюффо, сценарій – Франсуа Трюффо і Марсель Муссі, за романом Девіда Гудіса, оператор: Рауль Кутар, актори: Шарль Азнавур, Марі Дюбуа, Ніколь Бергер, Клод Мансар, Серж Даврі, Річард Канаян, Деніел Буланже; виробництво: Les Films de La Pleiade.            

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments