Музика - мало не єдине, що ще не стало для людей яблуком розбрату.
Рей Чарльз, американський співак, музикант, один з найвідоміших у світі виконавців джазу

Униз і по колу

26 листопада, 2017 - 12:10

Фільм Віталія Манського «Труба» починається і закінчується на одному і тому ж кадрі: нескінченна снігова рівнина, з якої стирчать укриті майже до верху щогли електропередач. Дурна або комічна повторюваність — одна з властивостей картини.

Задум простий, виконання вражаюче. Знімальна група сіла в машину і проїхала вздовж знаменитого газопроводу Уренгой-Помари-Ужгород і далі — до карнавального Кельна.  Фільм розбито на географічні епізоди, зняті в місцях, де проходить труба; у кожному епізоді свій  сюжет, свої герої. Сцени  розділені статичними врізками — безлюдні компресорні станції, що гудуть від напруги й які заднім числом хочеться порівняти з розфарбованими залізними нутрощами газового Левіафана.

Три образні мотиви пронизують фільм: власне газ; релігія; тварини.

Хтось приносить кицьок до ветеринара, хтось тримає свиней і корів, хтось возить чорного кошлатого собаку в кабіні вантажівки. Тварини не моляться, не ставлять запитань, просто живуть своїм нехитрим життям, залежним від людей, але при цьому слугують чимось на зразок дзеркала для метушливих двоногих. Коти, що злягаються, роблять маячню комуніста на дрібному провінційному мітингу про зґвалтованих Заходом «дітей, бабусь і дідусів» особливо комічною, так само як і радісний песик у кабіні вантажівки підкреслює самотність водія-емігранта. Ветеринар в позаштатній лікарні, підлікувавши двох білих кішок, вибухає довгою промовою про тренування собак, побіжно знайшовши анімалістичне порівняння для росіян.

Натомість, релігія і газ римуються швидше іронічно. Дух божий і дух метановий віють де хочуть, але при цьому способи транспортування обумовлюються обставинами: вагон-церква, який прибув для монотеїстичного обгодовування глухого сибірського полустанку  під назвою Калач, за комічним ефектом поступається хіба що газовому балону, який несподівано витягують з-під землі після того, як загасили Вічний вогонь, включений на дві години заради відправлення ритуалів 9 травня в Мені Чернігівської області.

Взагалі,  інфернальний елемент тут позначений так само різноманітно, як і художньо точно. Театральність чеського крематорію з його стандартною «Аве Марія» відгукується туманом, який затягнув щогли ЛЕП під закадровий монолог гродненського пенсіонера-дотепника про місця на кладовищі, виконуваний перед майстрами, що прийшли лагодити йому плиту на обшарпаній кухні. Мати говорить синові в Калачі: «Ніч переночували — до смерті ближче», а в іншій частині російської глушини весь епізод довго і нудно довбають перемерзлу землю ломами, лопатами і сокирами під могилу, тоді як  в місцевому Будинку культури не припиняються пісні і танці; іконки на стінах ромського помешкання в Ужгороді так само наївно-яскраві, як і стрічки, що прикрашають придорожній вівтар в Польщі, біля якого моляться місцеві парафіянки.

Всі ці паралелі і лейтмотиви, рими і парафрази зв’язують «Трубу» в єдине, бездоганне ціле — в якому немає героїв і в якому всі герої. Німці, що святкують 30-річчя будівництва газопроводу під НДРівські пісні й ненці, що приборкують мобільний телефон у своїй халупі, рівно забавні, але вічне вчора перших настільки ж сумне, як і  улов протухлої від газу риби в других. Комуністи під Леніним, що вказує на церкву, піп з церковного вагону і чернігівський генерал-відставник з його байкою про 300-кімнатний палац Горбачова в Домініканській республіці такі ж кумедні, як і драматичні. Всі ламають свою трагікомедію, не помічаючи власної зламаності.

Мовчазний літній дядько з собакою, що у фіналі фільму розвозить побутові газові балони  веселим, але несмішним Кельном, виявляється не просто мігрантом, а мігрантом російським. Після чого екран засліплює снігом. Це світ, опанований трубою, — вічний інфернальний шлях, який веде одночасно і вниз, і по замкнутому колу.

Кращу реальність не добудеш з-під землі, не закачаєш в цистерну. Але натомість ту, що є, можна поганяти по трубах, і зробити це досить весело — поки всім не настала одна велика...

***

Труба (2013, Чехія-Росія-Німеччина, 121`), режисура, сценарій: Віталій Манський, оператор: Олександра Іванова; виробництво: Студія "Вертов", Saxonia Entertainment, Hypermarket Film.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments