«Є» книгарня. Є 20 книгарень!
Є в мене в Києві улюблене, можна сказати, місце, в якому буваю часто й на відвідини якого намагаюся виділити якомога більше часу. Візит цей коштує мені немалих грошей, але я ніколи про це не жалкую. Часто там можна зустріти друзів чи колег. Публіка в тому місці взагалі добірна – вихована, сучасна, модна. Дехто з вас уже встиг, либонь, подумати, що я пишу про якийсь бар, але ні, на увазі я маю місце значно краще. Книгарню. Є за київською оперою така книгарня, в яку завжди хочеться повернутися. Так і називається – «Є».
Поспішу випередити лихі закиди – нікого з топ-менеджменту чи власників мережі книгарень «Є» я особисто не знаю, ніяких бонусів від цієї компанії у мене немає (крім стандартної читацької картки на знижку, яку отримав в подарунок за велику покупку ще минулої декади). Цей текст – просто данина захоплення й подяки, бо за майже 10 років існування мережі книгарень «Є» особисто я отримав чимало. І як читач, що завжди може знайти там (і в їхньому інтернет-магазині) потрібні видання, і як письменник, що неодноразово мав змогу презентувати свої тексти в сучасних просторих приміщеннях цієї мережі. До появи цієї книгарні такий асортимент української книжки можна було знайти хіба у вересні на Форумі видавців у Львові. З 2007 року, коли було відкрито першу книгарню «Є» на Лисенка, ситуація справді змінилася на краще. Тепер, коли функціонує ціла мережа, видавці говорять, що саме в «Є» продається чи не половина накладу кожної української книжки.
Десять років тому сам факт появи української книгарні викликав гарячу дискусію. Як це так, що там будуть переважно україномовні книжки?, ‒ запитували ті самі люди, які зараз активно кричать про утиски руского язика. І додавали: та всіх українських книжок не вистачить, щоб заповнити одну-однісіньку книгарню! Як виявилося, вистачило. Але саме історію створення книгарні «Є» треба пам’ятати, щоб розуміти всю глибину постколоніальної прірви, в якій ми досі знаходимося. Скільки людей називали «божевіллям» ідею ставити книжки російською на полиці «Література іноземними мовами»! Скільки разів адепти руского міра обурювалися, що в цій книгарні діє правило – презентації й дискусії відбуваються тільки українською чи в перекладі на українську! Тоді, у далекому 2007-му, які лише теорії змов не лунали – і що гроші на книгарню, на видавництво «Темпора» й журнал «Український тиждень» дав особисто Ющенко нібито в рамках програми популяризації патріотизму, і що книгарня напряму фінансується ЦРУ, і що такий проект у рускоязичному Києві нежиттєздатний, тож сьогодні-завтра збанкрутує. Не збанкрутував, не зник, не зіпсувався – і цього тижня розширився ювілейною, вже 20-ю книгарнею. Яка географія: Київ, Львів, Харків, Дніпро, Володимир-Волинський, Рівне, Тернопіль, Хмельницький, Вінниця, Луцьк! На радість читачам, письменникам, видавцям.
Парадокс у тому, що нічого надзвичайного чи геніального в ідеї створення мережі книгарень «Є» немає. Вона просто – нормальна. Як у Чехії, де в книгарні можна купити чеську книжку, чи в Польщі, де продаються новинки польського видавничого ринку. Як виявилося, для нас навіть нормальність, природність була під питанням. Мережа «Є» нарешті це питання зняла, відповіла на нього своєю популярністю й ростом. І ще одне, на що варто звернути увагу: йдеться не про мережу книжкових магазинів, а про мережу книгарень. Різниця між цими поняттями – цивілізаційна. Зайдіть у перший-ліпший «книжковий магазин» в обласному центрі – гороскопи, «тайни жон рускіх імпеєраторов», посівні календарі, донцова. Такого нібито хоче пересічний покупець. Натомість книгарня «Є» запропонувала читачу якісно іншу оферту – як з високої полиці, так і популярну. Виховала свого читача.
Словом, тішуся, що відкрито 20-ту книгарню «Є». Радію, що цей важливий український проект розвивається, йде вперед. Дякую всім без винятку працівникам мережі «Є» за те, що якісно роблять свою роботу. Бажаю подальшого поширення, а читачів закликаю підтримати книгарню гривнею – купуючи книжки.
P.S. І сподіваюся, що наступною точкою на мапі мережі «Є» буде Ужгород!
