Або думай сам - або той, кому доводиться думати за тебе, відніме твою силу, переробить всі твої смаки і звички, по-своєму вимуштрує і вихолостить тебе.
Френсіс Фіцджеральд, американський письменник, найбільший представник так званого «втраченого покоління» в літературі

Здійснена утопія

26 січня, 2018 - 21:00

«Людина з кіноапаратом» Дзиґи Вертова (1929) регулярно посідає чільні місця у списках найкращих фільмів усіх часів.

Чому ж німа документальна картина 89-річної давнини здобула таке визнання?

Задум належить оператору Михайлу Кауфману, який запропонував Дзизі Вертову створити «щоденник кінооператора». Зйомки відбувалися здебільшого в Одесі, також у Харкові та Києві.

З перших кадрів зрозуміло, що це фільм-маніфест. З’являються титри:

БЕЗ ДОПОМОГИ НАПИСІВ

БЕЗ ДОПОМОГИ СЦЕНАРІЮ

БЕЗ ДОПОМОГИ ТЕАТРУ

І пояснення:

«Ця експериментальна робота скерована на створення дійсно міжнародної абсолютної мови кіна на основі її повного відокремлення від мови театру і літератури».

Фільм починається фантасмагоричним епізодом: на велетенську кінокамеру, наче на будівлю, видирається людина зі своїм апаратом на штативі. Так стверджується масштаб наміру: кіноапарат є співтворцем (під кінець стрічки камера оживає і починає рухатися самостійно), не просто інструментом, а уважним і всемогутнім кінооком.

Спочатку Вертов окреслює місце дії: порожні вулиці, вітрини з застиглими манекенами, сплячі люди. Поступово місто прокидається. Відкриваються жалюзі й двері, виїздять машини, тротуари наповнюються пішоходами. Камера Кауфмана зазирає всюди — в магазини, в контору з реєстрації шлюбів та розлучень, на фабрики, на пляж, ганяє наввипередки з кінними колясками, каретами швидкої та пожежниками, спостерігає за похоронами і пологами. Це чиста насолода рухом, не тільки рухом у кадрі, а й рухом кадру; «Людина з кіноапаратом» — справжній посібник з монтажу і операторського ремесла. Віртуозно працюючи монтажними ножицями, Вертов пише свою візуальну поему. Фільм пронизаний яскравими візуальними римами: ряд вікон — ряд ліжечок у яслах, розлучення — і розділений навпіл кадр (коли вулиця під кутом відбивається у вікні трамвая), потоки води — й робота станків тощо. Машини у Вертова хіба що не танцюють; блиск і рух деталей — індустріальна симфонія, що вплітається ще одним потужним мотивом у його великий експеримент. Завдяки такій побудові весь фільм як довершене ритмічне ціле захоплює й веде за собою.

Зрештою виявляється, що все, що ми бачимо, — то показ готового фільму в кінозалі зі справжньою авдиторією. Глядач так само включений в твір як його частина. Тут ми повертаємося до маніфесту.

Вертов не був першопроходьцем кіномистецтва. Але він — перший, хто заявив про абсолют кіномови й досяг мети, віртуозно застосувавши всі доступні кінематографічні прийоми.

В абсолютній мові кожне слово чи образ стає аспектом реальності. Саме цього завжди — без успіху — прагнули утопісти: спираючись на мову, створити нову, кращу реальність.

Вертову це вдалося. Він не просто змінив реальність за допомогою мистецьких образів. Він втілив її ідеальний, повноцінний варіант. Перевершивши тим самим всіх теоретиків і практиків комунізму, яким, безумовно, вірив.

«Людина з кіноапаратом». Фільм-утопія. Триватиме вічно.

***

Людина з кіноапаратом (1929, СРСР, 66`), режисура, сценарій: Дзига Вертов, оператор: Михайло Кауфман, виробництво: ВУФКУ.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments