Влада спирається на всіх, хто живе в брехні.
Вацлав Гавел, чеський політик та громадський діяч, дисидент, критик комуністичного режиму, драматург та есеїст, дев'ятий та останній президент Чехословаччини та перший президент Чехії

Зворотний відлік

15 квітня, 2018 - 14:19

Террі Гілліам — кінематографіст-візіонер, співзасновник найвидатнішого гумористичного гурту сучасності «Монті Пайтон» (Monty Python). В їхніх шоу він працював як актор, аніматор та композитор, а як режисер брав участь у зйомках однієї із знаменитих абсурдних комедій «Пайтонів» — «Монті Пайтон і Священний Грааль».

Ще успішнішою є його сольна режисерська кар’єра. Казка «Бандити часу» (1981), антиутопії «Бразилія» (1985) та «Дванадцять мавп» (1995), психоделічна комедія «Страх і ненависть у Лас-Вегасі» з Джоні Деппом (1998) здобули культовий статус, мелодрама «Король-рибалка» (1991) з Джефом Бріджесом та Робіном Вільямсом у головних ролях отримала декілька номінацій на «Оскар» і BAFTA, а «Пригоди барона Мюнхгаузена» (1988) визнані класикою світового кінематографа.

«Теорема Зеро» (2013), за словами самого режисера, завершує «орвелівский триптих» антиутопій, до якого також увійшли «Бразилія» та «Дванадцять мавп». Герой нового фільму багато в чому подібний до протагоністів тих картин: такий само невротик, що живе в незатишному майбутньому, самотній настільки, що говорить про себе «ми». Його звуть Коен Лет, він працює в компанії, котра, якщо вірити рекламі, «створює відчуття щасливого життя». Хоча Лет — кращий обчислювач в офісі, роботою він невдоволений, бо чекає на якийсь телефонний дзвінок, що все прояснить — напевно, з самих небес; проте місце вищої сили в його повсякденні займає всемогутній Менеджмент, що втілюється незворушним і схильним до гри в хованки Меттом Деймоном. Менеджмент підсилає до героя професійну красуню Бейнслі (Мелані Тьєррі), щоб відвернути від філософічного неврозу й підвищити продуктивність. Бідолаха, на жаль, заплутується ще більше.

«Теорема Зеро» — всупереч смисловій насиченості діалогів («ми працюємо з езотеричними даними, які живуть окремим життям»; «здається, у мене зрив гормональної парадигми» тощо) і парадоксальності ситуацій — проста історія. Людина, зазнавши краху сподівань на власну унікальність, потерпає від внутрішньої порожнечі, шукає втіхи у вірі, коханні, роботі й не знаходить її ніде.

В «орвелівському триптиху» «Теоремі Зеро» належить роль екзистенціального, навіть метафізичного завершення. Герой регулярно провалюється в інобуття, проте не можна з певністю сказати, галюцинації це, як у «Бразилії», загальна катастрофа, як у «Дванадцяти мавпах», або божий промисел, як у «Мисливцях часу». У «Теоремі» жоден бог або диктатор на авансцену не виходить, навколишній світ розслаблений, повний яскравої реклами й футурологічних технологій, проте в офісі висить гігантський плакат «Менеджмент. Все під контролем», публічні місця пістрявіють неймовірною кількістю заборонних знаків, а будинок Лета нашпигований камерами стеження, одна з яких — недобрий жарт — закріплена прямо на розп’ятті замість голови Христа.

 Але за чим тут стежити? «Теорема Зеро» — світ видимостей. Реклама пропонує для духовного прояснення Церкву Бетмена-Збавителя. Дані закачуються не в пам’ять комп’ютера, а до різнокольорових пробірок, і, наприклад, персональний психолог — це одна з таких пробірок, що виплескується зображенням шаржованої базіки на екран — дуже кумедний епізод у виконанні Тільди Суінтон. Навіть Бейнслі влаштовує побачення з Коеном виключно на віртуальному курорті. Інфантильний, немов з дитячої фантастики, хай-тек, поєднуючись із громіздкою старовинною машинерією, карнавальним одягом, дивакуватою масовкою та обшарпаними інтер’єрами древньої церкви, в якій живе (!) герой, дає в результаті відчуття коміксу, пройнятого позачасовою шизофренією.

Іншими словами, нестримна візуальна фантазія, за яку глядач любить фільми Гілліама, в «Теоремі» є, але вона не затьмарює головного. А головне — невидимі розфарбованому світові сльози. Сльози не мелодраматичні — Гілліам уміє працювати з акторами. Коена грає Крістоф Вальц, який може бути і надзвичайно смішним, і непідробно трагічним; Мелані Тьєррі вражає ще більше — її Бейнслі еволюціонує від безтурботної сексуальної лялечки до по-справжньому драматичного характеру.

При цьому «Теорема Зеро» не настільки непроглядна, як «Бразилія» або «Дванадцять мавп» (у роботі Коена нуль повинен дорівнювати 100%, декількох відсотків завжди бракує — заважають залишки надії в оператора?), проте, Гілліам знає, що людську природу не виправиш. У віртуальному раю Бейнслі ненав’язливо лунає пісня Сreep (що можна перекласти як «Виродок» або «Слимак») — про неможливість домогтися не тільки взаємності, а навіть хоча б тіні уваги з боку Іншого. Всередині Коена — жахлива чорна діра, що затягує в себе все існуюче. Він шукає вищих сенсів, але поринає у звичний вир. Чи переселився він у рятівне божевілля? Чи дочекався Дзвінка? Дорахувався до абсолютного нуля? Став володарем всесвіту? Помер? Навбув безсмертя? Взагалі, перед нами щасливий кінець або найжахливіший з усіх можливих?

Хороше кіно завжди залишає більше питань, ніж відповідей.

***

Теорема Зеро / The Zero Theorem (2013, Великобританія-Румунія, 107`), режисура - Террі Гілліам, сценарій - Пет Рашин, оператор - Нікола Пекоріно, в ролях - Крістоф Вальц, Лукас Хеджес, Мелані Тьєррі, Тільда Суїнтон, Петер Стормаре, Метт Деймон, виробництво - MediaPro Studios.

Дмитро Десятерик, «День»

 

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments