Життя і космос: наука, філософія, світогляд
Повідомлена NASA інформація про виявлення системи, в якій сім схожих за низкою ознак на Землю екзопланет, справді сенсаційна. Бо на всіх цих семи планетах може бути вода, а на трьох із них – сприятливі для життя умови. І хоча система зірки під назвою TRAPPIST-1 розташована на відстані 39 світлових років від Землі, що унеможливлює на нинішньому рівні розвитку цивілізації спроби дослідження цих планет зблизька, величезне значення має вже науково засвідчена реальна можливість життя у цій системі.
На загал, проблема «життя і космос» є однією з засадничих для філософії і науки, релігії і світогляду. Адже йдеться про наявність чи відсутність універсальних характеристик Усесвіту; якщо життя – унікальний земний феномен (чи навіть присутній на двох-трьох планетах Галактики), якщо воно «виламується» із загальних характеристик розвитку буття, то одразу виникає питання креаціонізму. Передусім у прямому вигляді, як наявності Творця, який обдарував саме ці планети, виходячи зі своїх, тільки йому відомих міркувань. А відтак наука повинна відступитися від намагання «вхопити» універсальні закономірності розвитку, стати на позиції агностицизму, визнати принципову непізнаваність еволюції матерії і займатися частковими речами. Те саме й у світоглядному плані: визнання Творця або непізнаваності «граничних» характеристик буття, тобто відмова від претензій пізнання, в тому числі й наукового, на універсальність – нехай навіть у потенціалі.
Наявність же життя лише на кількох не надто віддалених (за космічними мірками) планетах не знімає проблему; можливість «локальної панспермії», тобто перенесення «спор життя» через космічні простори (а певні свідчення можливості цього науковці зафіксували в деяких метеоритах) знов-таки веде до визнання волі Творця чи до агностицизму.
Натомість наявність життя у космосі на ґрунті широкої його поширеності, хоча й не знімає з порядку денного ідеї Творця всього сущого, проте, по-перше, істотно трансформує цю ідею, виводячи її за межі геоцентризму та традиційних релігій, по-друге, знімає проблему агностицизму й відкриває широкі можливості для пізнавального оптимізму, по-третє, надзвичайно розширює потенціал як фундаментальної науки, так і технологій найвищого рівня, передусім біотехнологій. Нехай ідеться про віддалені перспективи, але ж сам факт їхньої наявності задає орієнтири науковому прогресу.
З іншого боку, розв’язати цю проблему на рівні безпосереднього наукового спостереження чи експерименту поки що не вдається; ведуться дистанційні дослідження на Марсі, планується запуск зонду для дослідження супутників планет-гігантів Титану та Європи, вивчаються на предмет пошуку пов’язаних із життям феноменів комети і метеорити тощо. Проте на рівні філософського осмислення, на рівні висування наукових концептів про цю проблему вже сьогодні необхідно вести мову – тим більше, що проблема ця перманентно порушувалася в філософії та науці Нового часу.
Питання населеності «небесних сфер» і «небесних тіл» дискутувалося в європейській філософії Нового часу. Зокрема, Кант висунув гіпотезу щодо широкої наявності розумного життя в космосі та залежності його фізичних характеристик від параметрів населених планет. Проблема «Космос і життя» постійно була присутня в науці та культурі ХІХ століття. Фламмаріон і Жуль Верн, канали і рослинність Марса… Ця лінія була продовжена в перші десятиліття ХХ століття у сенсі філософсько-світоглядному Костянтином Ціолковським, а у сенсі науково-технологічному – Валентином Глушком.
Разом із науковим і філософським розмислом, присвяченим проблемі «життя і космос», у ХХ столітті активно розвивалися паранаукові та квазінаукові дискурси. Особливо активно – у сталінські часи; тут слід відзначити теорію «тривання самозародження життя з неклітинної речовини» Лепешинської та Бошьяна; якщо таке може відбуватися на Землі, то і будь-де. Тут впадає в око рівень аргументації, далекий від наукового, і рівень чистоти експериментів, що детально було описано вже у післясталінські часи. Варто відзначити також феномен популярної ще на початку 1960-х астроботаніки Тихова, яка ґрунтувалася на хибній інтерпретації даних спостережень Марса, а водночас була піднята на щит як складова «найпередовішої у світі радянської науки». Яким чином відбуваються такі аберації наукового пізнання, підкріплені ідеологічно-пропагандистськими кампаніями та відповідними деформаціями світоглядних настанов? Питання не риторичне, оскільки йдеться про певну ситуацію, здатну за певних обставин повторюватися в тій чи іншій формі, і тому реальний, а не абстрактно-ідеалізований розвиток науки може знову з нею зіштовхнутися.
Сучасні уявлення про заявлену проблему (власне, комплекс проблем) є надзвичайно різноманітними. Свого часу перші космічні польоти та розвиток радіоастрономії породили сподівання на поширеність життя в космосі, яке вилилося не тільки в художній, а і в суто науковій формі (скажімо, статті та книги астронома Шкловського). Проте у 1970-80-х ці оптимістичні настрої змінилися на вкрай песимістичні, прикладом чого можуть бути тогочасні публікації того ж Шкловського. Після цього врешті-решт установився певний баланс, певна зваженість позицій у науковому середовищі та почався практичний пошук життя та його слідів як у Сонячній системі, так і в нашій Галактиці. Водночас наукові дослідження істотно просунулися у вивченні земного життя, його основ і принципів функціонування. Разом із тим – оскільки розвиток науки завжди відбувається у певному соціокультурному контексті, на підґрунті певних світоглядних систем, дискусії навколо проблеми «Життя і космос» відбувалися і в художній літературі, особливо у так званій філософській фантастиці та hard science fiction. Це теж неможливо обійти увагою, особливо коли йдеться про концепти авторів художніх творів, які водночас мали наукову кваліфікацію і працювали в науці.
Отож людство, якщо воно претендує на щось більше, ніж просте поліпшення нинішньої цивілізації, і якщо воно не збирається заплющувати очі на загрози й проблеми майбутнього, покликане продовжувати пошук життя у Космосі. Принаймні, та частина людства, для якої пізнання світу та самопізнання – не порожні слова, а засаднича складова людського буття.
