Час варвара
У Донецьку терористи із самопроголошеної ДНР захопили Центр сучасного мистецтва «Ізоляція» (офіційна назва — Благодійний фонд «Ізоляція. Платформа культурних ініціатив»), котрий розташований на території колишнього заводу з виробництва ізоляційних матеріалів.
Прийшли о 9-й ранку, викинули охорону. Журналіст Катерина Сєргацкова зауважила, що «співробітників Центру на місці не було, тому що вихідний. Більшість із них поїхали з Донецька у справах. «Ізоляція» б’є на сполох. У приміщеннях залишилися речі працівників і фонду. Що бойовики робитимуть із креативним простором, — можна лише здогадуватися».
Один із ДНР-івських підбріхувачів уже відмітився зловтішним інтернет-записом у стилі густопсової радянської пропаганди: там і декадентство, й занепадницьке мистецтво, й американське фінансування. Хіба що закликів до смертної кари не вистачає.
Я добре пам’ятаю краєвид «Ізоляції». Частина донецького степу, огороджена парканом. Рештки залізничних шляхів із застиглими на них платформами, семафор і шлагбаум. Розкидані тут і там величезні залізні конструкції незрозумілого призначення, схожі чи то на уламки старовинного космічного корабля, чи то на рештки велетенських роботів, як їх уявляли собі кінорежисери 1930—1940-х років. Місцева окраса — старий зарослий терикон із дещо кумедною фігурою металевого плаского оленя, прикутого ланцюгом до каменя (тепер там окопався снайпер). Із цієї вертикалі видно все місто, всі його вулиці, труби, будинки, його рани та його хвальбу. Занедбана, сплетена з травою та деревами, індустріальна естетика заворожує; і хай це — місце типової долі та вигляду для цих країв, його нове життя було унікальним. Адже в промисловому регіоні з високим рівнем корупції сталу підтримку мають лише класичні жанри або кітч — усе, що дає іміджевий прибуток для влади або найбагатшої верстви бізнесу (в нашій ситуації це одне й те саме). Мистецтво, що перебуває в пошуку, що ставить під сумнів і себе, й попередню традицію, за таких умов опиняється в гетто, у випадку з «Ізоляцією» — майже буквально, адже Арт-центр далекий від ярмарку футбольно-олігархічного марнославства, що буяв донедавна на центральних вулицях Донецька. Керівники Фонду обрали правильну стратегію: рівновагу між соціальним і культурним, від початку зорієнтувалися на проекти, в яких так чи інакше задіяно міську спільноту. Завдяки цьому негучний голос «Ізоляції» було добре чути серед позолочених фанфар нашого дикого капіталізму.
Тепер, якщо не станеться дива, — а воно не станеться, бо терористи самі не підуть, ця оаза приречена. Напоумляти захоплювачів даремна справа, бо вони ніякі не борці за ідею, а звичайнісінькі гопники зі зброєю, котрим плювати на будь-яке мистецтво, складніше за блатний «шансон». Усе, що зможуть, — розграбують; що не розграбують, зокрема роботи художників, — понищать заради розваги, а потім — невідворотно — територія опиниться в зоні бойових дій. З усіма наслідками.
Забудьте про федералізацію, про «почути Донбас». На нашому сході повстав варвар, і подібний йому прийшов на допомогу з сусідньої країни. Те, що ці дві групи гризуться між собою, не має вводити в оману. Місцеві та зайди завжди будуть єдині в грабунку, в руйнуванні, у вбивстві. Це — не зіткнення цивілізацій, а зіткнення цивілізації — хоч якою б кособокою, благенькою, несправедливою вона була — з хаосом. Хаос суне на нас, поглинаючи мистецькі центри та заводи, житлові квартали і парки, села і міста і, головне, — самий натяк на свободу чи справедливість разом із людськими життями.
Ізоляція. Яка все ж таки пророча назва для Донбасу.
