Одна із ознак мистецтва - це його нестримний вплив на розвинений інтелект.
Микола Хвильовий, український прозаїк, поет, публіцист

Чим відповісти на анексію?

Консолідація плюс реформи, або Вісім першочергових заходів
20 березня, 2014 - 12:42
ФОТО ЗІ СТОРІНКИ FACEBOOK

Це — не кінець; це навіть не початок кінця, але це може бути кінцем початку.

Вінстон Черчилль

Слова, наведені в епіграфі, великий англієць виголосив у жовтні 1940 року, коли британська авіація виграла «Битву за Англію» у гітлерівської люфтвафе. Попереду ще було багато випробувань, але перший крок до перемоги був зроблений саме тоді. Коли в захваті від розгрому Франції фюрер у липні 1940 року запропонував Британії мир, то на його подив отримав тверду відмову з Лондона. «Англія битиметься, якщо треба роки, якщо треба одна».

Росія 16 березня анексувала частину нашої території. Із цього приводу в Москві радіють і танцюють. Даремно вони веселяться. Останнє слово ще не сказане. Й криза, в яку Володимир Путін з такою легковажністю втягнув світ, не закінчилася. Не настав кінець навіть першого акту.

Проте слід усвідомити, що анексія сталася, нелегітимним чином закріплена й на кримську землю перекидаються все нові підрозділи російської армії з новітнім озброєнням.

Ми вже отримали відповідь на дуже складне запитання про подальші дії наших героїв у гарнізонах української армії в Криму. Побічно отримали відповідь на можливі дії агресора щодо наших південно-східних областей. Щойно українські військові отримали дозвіл на використання зброї, войовничість блокувальників і тих, хто здійснює штурми, різко зменшилася. На жаль, є убитий і поранений. Проте надходять повідомлення, що блокада довкола наших частин або знята, або відведена досить далеко. Це може бути відволікаючий маневр, а швидше за все боязнь розгортання конфлікту й переходу його у важкокеровану фазу. Якщо правильне останнє, а це цілком може бути, то в наявності не лише небажання, а й боязнь повномасштабного вторгнення в східні і південні регіони України. Москва почала усвідомлювати, що підійшла до краю прірви з усіма наслідками.

З другого боку, слід чітко розуміти, що наші сміливці не зможуть довго перебувати в повній блокаді. Запасів продовольства, води й боєприпасів у них приблизно на тиждень. Далі треба їх виводити, а до цього евакуювати їхні сім’ї. Свою роль вони виконали відмінно, змусили агресора зважати на нашу армію, поставлену в дуже складні умови.

Найголовніше, що слід робити, — це виконати величезну внутрішню роботу для реформування держави. Так, ворог біля воріт, але це не лише не скасовує, а навпаки, терміново вимагає проведення якнайглибших змін.

Начебто в період воєнної небезпеки потрібне загальне єднання для захисту країни. З цим ніхто не сперечається, й такий феномен є й діє. Але це ні в якому разі не відміняє всеосяжного контролю над владою. До уряду прийшла якась кількість нових людей, але весь апарат виконавчої влади діє по-старому. Якщо молоде вино залити в старі міхи, то воно дуже скоро прокисне.

Кадрові призначення нагадують 2005 рік. Тасується стара колода давно відомих своїми корупційними діями чиновників, що одержують чергові призначення. Відмовка одна — кадровий голод. За Станіславським «не вірю!». Фахівців і професіоналів, звільнених колишніми режимами, не закликають під прапори. Молодих і перспективних людей, які здобули освіту в найкращих світових університетах, готових працювати на благо країни за мінімальну винагороду й навіть безкоштовно, ніхто не бере на роботу. Це не кадровий голод, його просто немає, а системне розбазарювання інтелектуального потенціалу нації. В умовах нападу на країну це можна розцінювати як підривання обороноздатності, якщо не сказати більше.

З радянською системою управління державою ми ніколи не переможемо агресора. Слід кардинально її міняти, робити європейською. Нічого схожого немає.

Багато було розмов про конституційну реформу. І що ж ми бачимо. Створена робоча група з парламентаріїв. Не вчених з конституційного права, а депутатів. Який вони напишуть проект Конституції очевидно. Зроблять усе, щоб нічого не міняти. Без принципово іншого Основного закону не має сенсу проводити дострокові парламентські вибори. Отримаємо нову Верховну раду не кращу за ту, що є. Ні про яке перезавантаження влади в такому разі не може бути й мови.

Як результат ми маємо штучний вибух сепаратизму, на чому намагається грати ворожий сусід. Регіональні еліти намагаються зберегти своє становище, продовжити грабіж і хочуть шантажувати центральну владу. У Києві ж замість жорсткої відповіді маневрують і не хочуть закликати їх до відповіді. Як наслідок у парламенті регіонали повторюють з трибуни брехливі вигадки російського лідера. Два тижні країну трусили сепаратистські заворушення, загинули люди, а влада демонструвала цілковиту безпорадність. Замість жорстких дій бездіяльність міліції, схожа на потурання завезеним із сусідньої країни молодчикам. Чому не затримані громадяни чужої країни, які дозволяють собі зривати національний прапор з державних установ? Більше того, захоплювати їх і завдавати матеріальних збитків. Посадили б деяких з них, одразу б зухвалості поменшало. До того ж з’ясувалися б цікаві подробиці про замовників і тих, хто фінансує подібні безчинства. Скільки писали про так званих туристів Путіна, але лише зараз їх почали затримувати. Чому чекали? Схоже на якісь таємні ігри на шкоду державі, але для досягнення своїх політичних цілей.

Якщо не доб’ємося консолідації на основі глибокого реформування, не зможемо захистити країну.

Армія зайняла вказані їй позиції, й на якийсь період небезпека вторгнення дещо зменшилася. Що ж далі.

По-перше. Негайно прийняти пакет документів про визнання кримських татар корінним народом Криму і їхнє право на самовизначення в складі України. Провести всі необхідні юридичні процедури, зокрема в разі необхідності й референдум. Зробити це слід швидко й бездоганно, щоб усе було визнано світовою спільнотою. Забезпечити надійний зв’язок кримських татар з материковою Україною. Москва постарається цього не допустити, тим паче важливе здійснення бажання багатостраждального народу. Одне з найважливіших завдань нашої влади.

По-друге. Відкликати з Росії всіх наших дипломатів, залишити там лише технічних працівників з нагляду за нашим майном. Путін сказав, що йому в Києві ні з ким розмовляти, нам з ним розмовляти теж не про що поки не виведе війська й не поверне Крим. Треба чітко усвідомлювати, що це на досить тривалий період.

По-третє. Облаштувати кордон і жорстко його контролювати. Проникненню поза офіційними пунктами пропуску рішуче протидіяти аж до відкриття вогню на поразку. Кордон має бути на замку. І це не фігура мови, а сувора необхідність. При цьому візовий режим не запроваджувати. Нехай Москва зробить це першою. З другого боку, спростити процес надання політичного притулку російським демократам. Україна повинна стати надійним притулком для всіх гнаних режимом Путіна. Політичний ефект настане дуже швидко.

По-четверте. Зняття корупційної складової зробить нашу економіку привабливою для інвестицій, зокрема російських. Особливо важливим є їх приплив у сфери сучасних технологій і енергозбереження. Треба зробити все, щоб реконструкція нашої промисловості проводилася, зокрема, й за російські гроші.

По-п’яте. Розпочати переговори з США про надання військово-технічної допомоги за прикладом Ізраїлю. На ці кошти купити сучасні військові літаки й кораблі для ВМС. Потім їх самі будуватимемо, а поки використаємо чужі. Домовитися про збільшення кількості наших офіцерів, що навчаються в американських і англійських військових академіях і училищах. За необхідності виділити на це кошти, потім це окупиться безпекою країни. Якщо можливо, те саме й для спецслужб.

По-шосте. Враховуючи обстановку на Південному Сході питання про членство в НАТО не ставити, але підсилити військово-технічну співпрацю з Альянсом. Збільшити кількість спільних навчань і маневрів, особливо авіаційних і морських. Брати участь у миротворчих операціях ООН.

По-сьоме. Дати замовлення нашому оборонному комплексу, що забезпечить переозброєння армії й флоту. Він потягне за собою й наукомісткі галузі промисловості. Активізувати експорт озброєнь.

По-восьме. Розпочати інформаційний контрнаступ. Світ має знати про Україну не з брехливих картинок російських телеканалів. Збільшити кількість інформаційних телеканалів російською та англійською мовами, за нагоди й іншими з виходом на супутникове мовлення. Необхідність цього очевидна як усередині країни, так і за її межами.

Перераховане є лише першочерговими заходами. Це наблизить вигнання окупантів з нашої території.

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ