Я — для того, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури.
Олекса Тихий, український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи

Діти Андропова на війні з Європою

8 листопада, 2013 - 10:51

«Очень хочется

в Советский Союз!!!

Очень хочется,

правда-правда.

Очень хочется

в Советский Союз!!!

Атомный, страшный,

большой, коварный...»

Слова із сучасної російської пісні

Останнім часом радянського духу явно побільшало. Лізе він з усіх шпарин нашого не відремонтованого після СРСР будинку. Спочатку думали — сам вивітриться й не помічали незугарностей зіткнень нового життя зі старим. Коли банкіри з нагоди чудового annual report починали співати на корпоративах комсомольських пісень, не дивувалися. Усього лише — ностальгія за юністю. Якщо досі в моді тілогрійка Павки Корчагіна, що тут поганого? Уміння об’єднувати героїв з антагоністами в загальний ідеал — наше завоювання, «жерсть» буремного часу... «Залізні Фелікси» легко вписуються в інтер’єри кабінетів силового призначення.  Гвардійські стрічки невимушено при’язуються до антен майбахів. А що? Круто проїхатися Києвом на улюбленій марці автомобіля Гітлера, прикрашеній символікою російсько-радянського героїзму! Якби до живильної суміші для соціуму замішували лише погано поєднувані інгредієнти, відбулися б діареєю. Але плутанину в мізках зі зміщенням образів не вилікуєш коротким курсом голодування.

Хто й навіщо відчиняє старі скрині, заповнюючи радянським трешем наш життєвий простір?

Значною мірою — ми самі. Третина населення країни — люди старші 50 років. Двадцять два роки тому вони, виснажені обридлим Радянським Союзом, віддали перевагу незалежній Україні. Тоді вони вірили в ідеали, написані від руки на плакатах багатотисячних мітингів. Але промайнули найкращі роки, і з ними шанси перетворити гарні слова на стерпне життя. Тепер спогади про молодість ближчі, ніж пейзажі за вікнами хрущовських і брежнєвських квартир. Ковбаса за 2.20, багаті колгоспи, працюючі підприємства, відсутність бандитів, повій, геїв і бізнесменів перетворюють думи про минуле на райські відчуття. Погане забулося. Не пам’ятається пенсія 60 рублів, життя сповнене дефіциту всього, що можна виробити, багатогодинні стояння в чергах, закриті кордони, нещадність влади й повсюдне пияцтво. Такою є властивість людської пам’яті й притаманне людям світовідчування: молодість багата на емоції, й коли вона припадає на темні часи диктатур, фашизму й комунізму, все одно залишається для людини піком її насолод життям. Кохання, творчі амбіції, міцне здоров’я — хіба вони залежать від Гітлера, Сталіна або Лукашенка?

У пояснимій теорії «ностальгії за совком» є чимало підсвідомого від Фрейда, відголосів стокгольмського синдрому й стереотипних алгоритмів мозку. Тому не варто дивуватися, коли жертви закохані в своїх катів, і ті, хто вцілів у «боротьбі з сіонізмом», зараз пропагують «той устрій». Нинішні пенсіонери постаріли разом з Євгенієм Кисельовим і Савіком Шустером, обговорюючи з ними «уроки демократії» від Михайла Горбачова до Віктора Януковича он-лайн.  Минуле для нас не минає безслідно, особливо за активної медіа-підтримки Росії, країни, що перетворила чудову пісеньку Бітлз на епіграф своєї сучасної історії.

Знаменита «Back in the USSR», написана далекого 1968 року. Є в ній  рядки про українок: «Well the Ukraine girls really knock me out...», що зводять автора пісні з розуму. Хто міг подумати про пророкування пластмасового синглу давніх часів. Росія летить назад до СРСР, і Україна зводить її з розуму. Так звучить ремейк. Дійсно, зводить. Ввімкнув один з державних телеканалів «дружньої  країни» — там усе ще обговорюється жах нашого наближення до Європи й абсурдний лист Сергія Глазьєва президентові Росії. http://lenta.ru/news/2013/01/18/ran/

Радник попереджає працедавця, що банки США, Великої Британії, Німеччини з Японією, почали активно друкувати гроші з чорним наміром кинути всю цю масу на купівлю російських багатств. Лексика часів Бітлз: звірячий оскал імперіалізму, посягання на наші цінності, згубний вплив заходу й т.п.

 Занурення в атмосферу й стилістику минулого навіяли мені спогади тридцятирічної давнини. 1983 року пропагандистська машина СРСР щосили підігрівала ненависть до буржуазного способу життя. Захід таврували, а всередині країни міліціонери й кадебешники влаштовували облави в кінотеатрах «на прогульників», висилали інакодумців й забороняли слухати чужу радянським людям музику. Біля керма країни стояла людина, яка прийняла на роботу до свого відомства нинішнього президента Росії. Юрій Андропов був прибічником жорстких заходів у всіх сферах життя й прагнув «навести лад у країні» розбещеній брежнєвським правлінням. Тому коли південнокорейський пасажирський літак випадково відхилився від курсу й потрапив у повітряний простір СРСР, його за наказом Андропова одразу збили. Загинуло 269 осіб, зокрема й маленькі діти. Інцидент викликав хвилю обурення в світі й запустив  маховики війни. Тоді я працював військовим кореспондентом і добре пам’ятаю командно-штабні навчання, що розгорнулися в групах радянських військ, приведені в стан підвищеної бойової готовності ракети середньої дальності, підняті в повітря стратегічні бомбардувальники з ядерними боєголовками. А через тридцять років з розслідування британського журналіста  Джеймі Доуарда дізнався, що й з боку НАТО були вжиті аналогічні заходи, й тоді ми стояли перед загрозою війни ще ближче, ніж 1968 року.   http://www.theguardian.com/uk-news/2013/nov/02/nato-war-game-nuclear-dis...

Чим закінчився останній сплеск радянської антизахідної істерії, відомо, СРСР зник з карти світу. Таким є урок часу. Розігріваючи атмосферу словами, легко розпалити її до займання всього життєвого простору.  Повернення до радянського способу мислення в політичному житті — вже не безневинна ностальгія літніх людей за своєю юністю, це ризик перенесення традицій холодної війни в нове тисячоліття й неминучість повторення вже пережитих катастроф.

«I’m back in the U.S.S.R. You don’t know how lucky you are boy».

«Ти не уявляєш, як тобі пощастило повернутися до СРСР». Так співається в жартівливій пісні легендарних англійців, які ніколи не жили в Країні Рад, де музика Бітлз вважалася ворожою для устрою.

Рубрика: 
Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments