Мета музики - чіпати серця
Йоганн Себастьян Бах, німецький композитор

Донбас і вибори

Політична «квадратура кола»
16 вересня, 2014 - 11:38
Донбас і вибори
ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Вибори на Донбасі, що парламентські, що місцеві — це гра з вогнем. Не проводити їх не можна — по-перше, у Мінському протоколі йдеться про те, щоб «забезпечити проведення дострокових місцевих виборів» в окремих регіонах Донбасу (читай — на теренах «ЛНР» і «ДНР»); по-друге, голова Луганської облдержадміністрації Ірина Верігіна, яка добре знає місцеву ситуацію, наголошує, що «потрібно, щоб запрацювала обласна рада, а для цього ми повинні провести вибори, бо зараз вона непрацездатна» — і це вже стосується і тих частин Донбасу, які не зазначені в Мінському протоколі; по-третє, вибори до Верховної Ради відповідно до законодавства оголошені на всій території України. Та й за кордоном не зрозуміють, якщо офіційний Київ спробує якимось чином унеможливити вибори на Донбасі — де ж демократія, де ж загальне виборче право, так не можна робити! Щоправда, поки що Центрвиборчком заявляє, що на всій території Донбасу парламентські вибори провести неможливо, але хто знає, які політичні сюрпризи у нас попереду?

З друого боку, вибори на Донбасі — це легалізація не лише втікачів-регіоналів та «ідейних» сепаратистів, а й відвертих терористів та їхніх керівників. Скажімо, Павла Губарєва разом із дружиною Єкатериною, яка теж політична діячка, та Олександра Захарченка, а на додачу — сонму дрібніших персонажів. Адже Губарєв із дружиною нікого особисто не вбивали і не піддавали тортурам — які до них можуть висуватися претензії? Вони підпадають під амністію, обумовлену як «планом Порошенка», так і Мінським протоколом. Можна не сумніватися, що знайдеться ще чимало подібних діячів, які просто-таки попруть у ради всіх рівнів. А зважаючи на кошти, які вони матимуть, і на підтримку з боку «ввічливих зелених чоловічків», такі персонажі зможуть здобути депутатські мандати різної ваги не тільки на території, яку контролюють маріонеткові прокремлівські «уряди».

Крім того, вже зараз кажуть про висування в Донбасі Медведчука і Ко. Таким чином, «партія Путіна» зможе прорватися до Верховної Ради України. Нардепи ж за своїм статусом мають доступ до державних таємниць, а на додачу — ще й недоторканність (і це правильно, бо інакше якийсь сержант Петренко, провівши низку затримань за неправильний перехід вулиці, міг би зірвати, скажімо, ухвалення нової Конституції; інша річ — обсяг такої недоторканності). Додайте до цього такий інструмент, як депутатський запит, що може бути легко використаний для вивідування урядових планів, можливість розгорнути під виглядом, скажімо, депутатської приймальні легальний російський розвідувальний і диверсійно-терористичний центр... Інакше кажучи, всі державні секрети України лежатимуть на путінському столі, і це буде найменше лихо, що його здатні спричинити подібні депутати.

А ще неототалітарні сили (Партія регіонів із союзниками, Мевдедчук і Ко та відверті терористи) за демократичних виборів мають усі шанси стати легальним і легітимним «голосом Донбасу», принаймні, його значної частини (як партії Жириновського та Зюганова стали «голосом Росії» у 1990-х і як НСДАП стала б «голосом повоєнної Німеччини», якби її допустили до виборів у другій половині 1940-х). При цьому Партії регіонів навіть краще йти на вибори будь-якого рівня як номінально безпартійній команді мажоритарників: мовляв, ми ні в чому не винні, ми білі й пухнасті... Власне, у тому не буде нічого дивного: на Донбасі панує неототалітарний погляд на світ, що засвідчили численні торішні соціологічні дослідження. А українські патріоти там майже всюди не становлять більшості; і хоча їх чимало серед місцевої молоді, потрібен час і наполеглива робота, щоб цей край звільнився з лабетів тоталітарної спадщини. А негайні вибори такого часу не дають. Чи треба розписувати, яке міжнародно-політичне значення матиме формально-юридична легітимація такого «голосу Донбасу»?

Нарешті, виникне проблема щодо депутатської більшості обох обласних рад. Якщо вибори до цих рад проводити на всій території двох областей, то з цілком зрозумілих причин проконтролювати їхню бодай формальну чесність у зонах панування терористів і російських окупантів буде вкрай складно. Я вже не кажу про чесність змістовну, коли унеможливлюються телерепортажі про «розіп’ятих українськими фашистами хлопчиків» і «збиті українськими військовиками пасажирські авіалайнери». І знов-таки, не слід забувати про дуже великі гроші, які матимуть потрібні Москві кандидати в депутати. Отже, існує цілком реальна можливість, що більшість в обох облрадах захоплять ворожі Українській державі політичні сили.

Я вже не кажу про вибори до міськрад Донецька і Луганська, Горлівки і Краснодона — вони являтимуть собою просто-таки «парад перемоги» місцевого криміналітету та російського неонацизму.

Що ж робити за цих обставин? Автор статті не є противником демократії, навпаки: запеклими її ворогами є не лише лідери «Лугандону» та інші неототалітарні політики України, а й приблизно щонайменше половина населення двох згаданих областей. Бо ж демократія не зводиться до загального виборчого права і не розпочинається з нього. Століття тому це добре розуміли найбільш «просунуті» європейські та американські політики, зараз такого розуміння, на жаль, немає, створився певний фетиш загального виборчого права як основи демократії. Але ж для того, щоб це право діяло, щоб відбувалася інституційна ротація еліт, потрібна така «дрібничка», як демос, тобто спільнота відповідальних громадян. Інакше кажучи, загальне виборче право в Європі й Північній Америці стало результатом довготривалого еволюційно-революційного формування громадянського суспільства, тобто демосу, у конкретних країнах. Без наявності демосу політична демократія швидко вироджується в охлократію, деспотію автократа чи навіть у тоталітаризм. Що ми і спостерігали наочно в останні півроку, дивлячись на Донбас. І якщо останнім часом у частині цього регіону — у звільнених від бандитів містах і селищах — простежуються протилежні тенденції, то ці тенденції, видається, ще не зміцніли, потрібно ще працювати, щоб вони переважили все інше на всій території Донбасу, включно з «Лугандоном».

Що ж робити, як розв’язати цю політичну «квадратуру кола»?

Перші кроки самозрозумілі: слід ухваленням відповідного закону негайно перенести адміністративні центри Луганської та Донецької областей відповідно до Сватова та Маріуполя. Адже не може функціонувати система обласної влади у містах, захоплених терористами та росіянами. Я розумію, що це додасть козирів московським пропагандистам — але іншого виходу немає, якщо ми не хочемо віддати ворогам України повністю ці дві області. А в перспективі це — за розумної політики Києва — сприятиме переорієнтації жителів «особливих районів»: адже за всіма важливими документами їм доведеться їхати поза межі цих районів, звертатися до української місцевої влади і бути лояльними до неї.

Експерти пропонують й інші варіанти: змінити Конституцію, утворивши ще дві області: Слобожанську (зі звільненої частини Луганщини) й Азовську (зі звільненої частини Донеччини). В такому разі облради нових областей не контролюватимуться легалізованими терористами, кримінальниками та проросійськими нацистами, можна буде провести в них активну патріотичну молодь, безпартійних технократів та діячів незалежних профспілок. Звісно, в такому разі Донецька і Луганська облради виявляться жахливими за складом, крім того, це надасть «Лугандону» додаткові можливості для легітимізації проросійського сепаратизму. Тож у такого варіанту є як плюси, так і мінуси.

Інша пропозиція експертів — без зміни Конституції (адже це потребує 300 голосів) простою парламентською більшістю змінити межі адміністративно-територіальних одиниць, включивши звільнені райони Донбасу до складу Дніпропетровської, Харківської та Запорізької областей. Цей варіант також має свої плюси та мінуси, які слід ретельно оцінити. Так чи інакше, проблема виборів на Донбасі потребує пильної уваги влади, громадянського суспільства й експертного середовища. Бо ж — іще раз це наголошую — демократія не зводиться і не може зводитися до загального виборчого права, це змістовний, а не формальний феномен, і без переважання у суспільстві вільних громадян вона працює хіба що на самознищення.

Рубрика: 
Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...