Не однострої і зброя воїна, а безстрашність, мужність, хоробрість його, дух воїна — становлять силу армії
Дмитро Донцов, український літературний критик, публіцист, філософ, політичний діяч

Донецькі «стрілки»

Бандитський фурункул настільки уразив схід, що війну вже не зупинити. І тим більше мир і спокій не залежать від Кучми, Медведчука, Бородая чи Царьова
24 червня, 2014 - 17:34
Донецькі «стрілки»
ФОТО РЕЙТЕР

Був такий відомий анекдот про те, як «новий росіянин» продавав душу чорту і, підписуючи контракт, все ніяк не міг збагнути — де чорт його обдурив? Чи то перемовини, чи то «стрілку» в Донецьку щодо мирного врегулювання війни на Донбасі можна було б сприйняти як анекдот, якби не усвідомлення глибини ганьби і трагічності дійства. Саме трагічності, бо, вдивляючись в очі присутнім за круглим столом у Донецьку, можна побачити тисячі бісиків, які у свій час доклалися до того, щоб зламати долю України як європейської держави і пролити на нашу землю кров побратимів.

Звичайно, луганчани хочуть миру. Жодна нормальна людина не може бажати війни, і жодна адекватна людина так само не в захваті від необхідності лягати на операційний стіл. Операція — неприємна, важка необхідність, коли терапія вже безсила. Бандитський фурункул настільки уразив схід України, що навіть якщо Путін протверезішає й покається, попросить вибачення і зречеться престолу, війну вже не зупинити. Війну не зупинити ні Путіну-кривавому, ні Порошенку-миротворцю, ні Януковичу-втікачу. І тим більше мир і спокій не залежить від Кучми, Медведчука, Бородая чи Царьова. Це зрозуміло навіть нам — звичайним мешканцям далекого сходу України, які чекають на свою подальшу долю. Хоч які настрої і хто на Луганщині підтримував, але для всіх є очевидним, що конфлікт на сході з політичної площини давно перейшов у площину звичайного бандитизму. Неймовірна кількість зброї, абсолютна безкарність, боротьба за вплив у середовищі, де все вирішує домінація сили, а не права, — все це говорить про те, що ніхто з бандитів ніколи вже не відступиться від війни добровільно. Припинити конфлікт на Донбасі можна було в березні й на початку квітня, коли ззовні впевнено пробивалися перші войовничі сепаратистські ростки. Але тоді не вистачало всього — політичної волі, кадрів, внутрішньої координації й, на мою думку, глибинного усвідомлення того, що саме відбувається. Багатьом не вірилося, а Крим нічого не навчив. Згодом навіть слово «сепаратизм» стало недоречним для визначення цих процесів.

Цікаво бачити, як останні місяці представники Партії регіонів вдають із себе втаємничених сірих кардиналів, таких собі лялькарів, які начебто ні при чому, але всі розуміють, що саме вони стоять за тою розбухлою пухлиною терору. Так воно й є. На багатьох із них дійсно лежить гріх підтримки бандформувань із бутафорною ідеологією та «конституціями», написаними недовченими студентами-юристами. Але ясно, що ляльки давно не чують ні Папи Карла, ні Карабаса Барабаса. У них вже давно свої авторитети, і у разі чого до шухляди їх вже так просто не загониш. Інколи здається, що Путін розпочав авантюру на Донбасі не стільки з метою безпосереднього впливу на Україну, скільки для того, щоб пустити її потяг із рейок. А там, мовляв, побачимо. Хаос, Броунівський рух непередбачуваних процесів, які за потребою можна підсилити або трошки вгамувати, перетворили східний регіон на зручну абсорбуючу речовину, яка тепер поглинає всю гидоту з теренів Росії. Навіть самі російські бойовики відверто жаліються, наприклад, на так зване донське козацтво і визнають їх грабіжниками, ледарями і авантюристами. Конфлікти між слов’янами і кавказцями стали джерелом безлічі історій правдивих і не дуже. ЗМІ облетів різкий заклик Гіркіна до Путіна про допомогу.

Проте відвертий напад на Україну Путіну аж ніяк не потрібен, хоча і ймовірністю цього не варто нехтувати. І мова тут не про міжнародну спільноту, відверто плювати на думку якої Путіну і його обожнювачам особливо приємно. Для чого класти на українській землі своїх вояк і завойовувати терени, які тепер придатні більше для резервації, ніж для життя? Для чергової хвилі «подобострастія» серед 80 відсотків «вставших с колєн»? Підкидати професійних диверсантів та безперервним потоком постачати асоціальне лайно, що дошкуляло російським громадянам, а тепер оселилося і вже навіть якось прижилося на Донбасі — прагматична ціль диктатора. А разом із тим посилати Медведчука на перемовини з Кучмою в оточенні Царьова, Бородая та Шуфрича, граючись у збочену дипломатію. Мовляв, і ми хочемо миру. От тільки хто «ми»? Знову незрозуміло. Бандити, з якими за один стіл сів другий президент України? Невтомний проросійський маніпулятор Медведчук? Чи, може, шоумен українського політикуму Шуфрич? Або «великий історик» Царьов? Основне питання, яке постає перед звичайними українцями, — а хто вони такі? Гаразд, Кучму народ хоч колись якось там обирав, але зрештою, якого дідька він поїхав у той Донецьк?

Разом із тим російські ЗМІ у своєму дусі продовжують безперервно розповідати про те, як українська армія, незважаючи на «лицемірне» перемир’я, «знущається» над місцевим населенням, обстрілюючи його з мінометів. Народ уже давно перестав розуміти хвилі, що вирують над його головами. І так сталося не тільки через потік дезінформації. Дії політиків і керманичів схожі або на обман, що зайшов занадто далеко, або на безпорадність, коли війна і мир уже не є осями абсцис та ординат, а перетворились на метафізичні явища, щоправда, з конкретними смертями. Луганщина потребує зачистки. І нас уже не обнадіює втаємничена неясність президентського плану «Б», особливо за умов таких донецьких «стрілок». Ми вже на операційному столі, а десь там збираються консиліуми.

До шоків українцям уже не звикати. Ми звикли до того, що здаються будівлі СБУ і ключі від броньованої кімнати зі зброєю, до АТО, яке місяцями триває в невеличких містечках, до пересування російської техніки серед териконів, до оголошення перемир’я в день, коли ведуть обстріл прикордонних пунктів і беруть уночі в полон журналістів зі своїх помешкань. Але дивлячись на дивне дійство під назвою «мирні перемовини» між тими, хто нічого не вирішує, дуже хочеться спитати: якого біса?

Рубрика: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments