Перший-ліпший брехун і ошуканець може розвалити цілу державу, тоді як упорядкування речей навіть в одному домі неможливе без ласки Божої.
Іван Мазепа, український військовий, політичний і державний діяч, Гетьман Війська Запорозького

Ексгумація по-слов’янськи

1 серпня, 2013 - 20:26

Кіношних героїв режисери роблять розкрадачами гробниць для загострення сюжетної лінії. Політичні шукачі того ж ефекту вчиняють аналогічно, і не проти підчепити ломиком віко саркофага заради пробудження мумії. Таке відчуття з’являється у людини, яка читає матеріали конференції з довгою назвою, придуманою Віктором Медведчуком у ювілейному Києві. Основний зміст події, що претендує на науковість, — відвідини його Володимиром Путіним. Окрім цього, безперечно, яскравого факту теорії і практики, інших акцентів форум учених, юристів, економістів, істориків, народних депутатів України і представників духівництва (як написано у прес-релізі) не розставив. На трибуни винесли навіть не саркофаг, а стару скриню панславізму і почали витягувати з нього зотлілий одяг. Вони сильно нагадували одяг радянської пропаганди, з її категоричним діленням світу на комуністичний Схід і буржуазний Захід.

Чи «близькі українському суспільству нав’язувані євроурядовцями «європейські цінності» чи українці виступають за збереження і ствердження одвічних православно-слов’янських духовних орієнтирів, засад і традицій». Відчуваєте дух? Так відверто виклали організатори головну ідею свого саміту, сформованого на принципах широко вживаних у мусульманських фундаменталістів: етнос і релігія визначають світогляд. Але в нашому випадкові генетична та релігійна спільність вельми заплутана річ. Адже слов’яни різні: західні, східні, південні. Конференція не конкретизувала — про кого саме йдеться. І ми так і не дізналися: брати вісляни та древляни, чи все ж таки поляки, що сповідують католицизм, — «не наші»? Зі старовини питання дотягуються до сучасності. У який табір запишемо православних болгар, яких «євроурядовці» відвели з накресленого шляху? Вони тепер із нами, чи ми окремо? Що робити з православними Грузією та Вірменією, які не вписуються до слов’янської антропології? Чи братів по крові і вірі потрібно розглядати нарізно? У такому разі, чи не доведеться виключати казахів із митного союзу на підставі повного незбігу за критеріями братерства?

Словом, ідея об’єднання на слов’янській основі обіцяє нам великі проблеми. Потрібно повертатися в середину позаминулого сторіччя до поглядів любителя рибалки і панславізму Сергія Аксакова та разом із його філософією переживати історичний крах чергової спроби відокремити людей від світу за етнічними міркуваннями. Доведеться анулювати, підписану СРСР, Білоруською РСР і Українською РСР 1978 року декларацію ООН «Про расу і расові забобони». У ній офіційні правонаступники «могутнього і незламного» і ми, обділені його спадком, погодилися із загальнолюдською ідеєю. Будь-яка теорія, що включає твердження про відособлення чи перевагу расових і етнічних груп, і оцінні думки на цьому ґрунті не мають наукової основи і йдуть урозріз із етичними принципами гуманності.

Що ж змусило людей з науковими ступенями, які посідають видні пости в державах, з серйозним виглядом розмірковувати про згубний вплив Європи на квітучі простори від Карпат до Курил? Начебто слов’янські можновладці не носять костюми і взуття від італійських дизайнерів, наворочені швейцарські годинники, не їздять на німецьких авто преміум-класу. Начебто російські та українські еліти не проводять відпустки в Куршавелі і Монте-Карло, не тримають на Кіпрі, Гібралтарі і в Швейцарії свої гроші, не навчають своїх дітей у британських коледжах? Et cetera... як говорили ті, хто воював з варварами.

Хто більше за все користується матеріальними і моральними цінностями Старого Світу? Влада з навколишніми олігархічними кланами, чи прості громадяни, змушені заробляти на прожиток там, де й не пахне російським духом? Нещодавно мери «матері міст руських» Києва і златоглавої Москви покинули духовні центри слов’янізму заради ілюзорних європейських благ, на зразок свободи і безпеки. До Європи біжать начальники, там ховаються опальні олігархи і там благоденствують ті, хто «в законі», радуючи нас зображеннями своїх вілл. Де в чому можна зрозуміти функціонерів, які організували конференцію. Здоровий глузд їм перекривають політичні інтереси. Панові С. Глазьєву, що приїхав із побудованого італійцями Кремля (архітектори П’єтро Антоніо Соларі і Марко Руффо), нема чого заглиблюватися в історію батьківщини. Якщо за посадою наказано підносити самодержавство, православ’я і народність вище за права людини і прозорість державних апаратів, то людина підневільна змушена вживатися в образ. Тому «Іванам васильовичам, які поміняли професію» добре і в царях, і в кербудах. Але докторові історичних наук, професорові і академікові П. Толочкові ролеві ігри зі слов’янською сокирою явно не пасують. «Вважаю, — сказав цілком серйозно Петро Петрович, — що підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом і Зону вільної торгівлі має розцінюватися як гріх, як зрада пам’яті наших предків. Ні про яку зміну вектора розвитку, цінностей не може бути й мови. Це немислимі, аморальні і особисто для мене — катастрофічні речі. Неприйнятні цінності західноєвропейської культури не приживуться на нашій слов’янській православній землі».

Гадаю, щодо змісту промови, якщо його не перебрехали друзі слов’янського саміту, з академіком сперечатися можуть лише автори анонімних коментарів у інтернеті. Це їхня риторика й аргументи. А ось участь у заході, який, як і Сіверськодонецький форум, виводить людину з професійного середовища до маргінального, породжує проблему. Навіщо так опускати себе, панове з науковими ступенями і почесними званнями в сфері розумової праці? У промові президента В. Путіна не було згадок про слов’янське коріння, обрубане Брюсселем. Володимир Володимирович ставив теми єдності історії, енергетичних і транспортних систем. Лідерові країни й сучасній людині не можна опускатися в риториці до протиставлення культур спільного континенту, де доводиться працювати. А ось масовці з околиць імперії — можна. Зайвий раз нагадають сусідам, які живуть з ними в різних сторіччях і знову хочуть «за завісу».

Здається, саме це враження і є головним завданням конференції. Хай «євроурядовець», який зазирнув до цієї відкритої вченими, юристами, економістами, істориками, представниками духівництва і народними депутатами труни холодної війни, відсахнеться в жаху від безнадійно дрімучої України. До нас його страх дійде пізніше...

http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/declarations/racism.shtml

Рубрика: 
Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments