Мета музики - чіпати серця
Йоганн Себастьян Бах, німецький композитор

І знову про військовий парад: час змінити систему ухвалення рішень

21 серпня, 2014 - 13:23

У ці дні політичні технологи і консультанти влади кинулися обґрунтовувати конечну необхідність проведення військового параду 24 серпня у Києві. Воно й зрозуміло: число опонентів проведення такого параду як серед політиків, так і серед активістів громадянського суспільства достатньо велике. Схоже, це стало несподіванкою для уряду й президентської адміністрації, адже все розписано, все розплановано, і раптом… І раптом їздять столицею колони «Автомайдану» і в мегафони закликають киян бойкотувати парад, стисло і кваліфіковано критикуючи його проведення у конкретній нинішній ситуації.

Аргументація адептів параду приблизно однакова. От, скажімо, колишній нардеп від БЮТ, а нині політконсультант Віктор Уколов без тіні сумнівів стверджує: «Відсутність військових парадів у минулі роки породила думку, що в Україні немає армії або вона дуже слабка. Військовий парад має наочно спростувати усі постулати російської пропаганди». І далі: «Військовий парад є демонстрацією сили. Ми маємо дати сигнал не стільки терористам, скільки їх спонсорам – ми здатні захистити свій суверенітет, а ціна, що заплатить ворог за агресію, буде непомірною навіть для РФ».

Хтось із читачів, імовірно, просто розрегочеться, прочитавши ці твердження Уколова, висловлені ним на його блозі, а хтось – спробує ще і ще раз знайти в них хоча б одне зерно істини. Але, боюся, пошук буде марним. Адже хіба все лихо у минулі роки полягало у скасуванні Віктором Януковичем парадів на День Незалежності? Хіба не було це скасування тільки одним із наслідків послідовної політики знищення Української держави та її Збройних Сил, яку проводив минулий режим? І хіба паради засвідчують боєздатність армії? Он в СРСР постійно на парадах тягали Красною площею порожні контейнери з-під балістичних ракет або макети цих ракет для того, щоб застрашити Захід. Хіба від того підвищилася боєздатність радянської армії?

Що ж стосується України, то реальна демонстрація воєнної сили нації – це успіхи АТО. Ці успіхи також є сигналами Кремлю – нас не чіпай! А водночас просто-таки смішно вважати, що півтори тисячі курсантів і півсотні бойових машин, які мають пройти Хрещатиком, налякають російських шовіністів…

Не маючи реальних аргументів на користь проведення військового параду, Віктор Уколов апелює до сталінської мужрості: «Парад – потужний елемент мобілізації народу на боротьбу з ворогом. Це дуже добре розуміли ще в СРСР. Військовий парад на Червоній площі відбувся 7 листопада 1941 року в честь 24-ї річниці Жовтневої революції. Він був проведений в Москві, коли лінія фронту проходила в декількох десятках кілометрів від міста. Багато військових після параду одразу вирушили на фронт».

Ця тирада – як то кажуть, постріл на кілька кілометрів убік від цілі. Восени 1941 року Червона армія відступала на всіх фронтах. За кілька тижнів перед парадом ледве не здали Москву, у радянській столиці буяла паніка, німецькі розвідувальні дозори нишпорили околицями міста. Тому цей парад справді був потрібен – він істотно зменшив зневіру та паніку на фронті й у тилу. І справді війська одразу йшли на фронт, вони фактично рухалися крізь Москву на захід, тому економилися пальне, час і фізична сила бійців. У нас всі ці негативні чинники, які мали бути нейтралізовані парадом на Красній площі, на щастя, відсутні, отож аргумент украй некоректний.

Утім, Віктор Уколов (і всі, хто згадує парад 1941 року у Москві) лукавлять, коли «забувають» назвати прізвище людини, без якої цей парад утратив би 99% свого сенсу: Сталін. У тій украй заідеологізованій тоталітарній системі, яка існувала тоді в СРСР, Сталін являв собою «живого бога» язичницьких релігій, вищу істоту, наділену магічним словом. От тому величезне значення мав той факт, що Сталін стояв на трибуні, говорив промову, а радіо транслювало її на весь СРСР і на весь світ. Утім, чи справді Сталін стояв на мавзолеї, чи там був один із його двійників, а промова виголошувалася з бомбосховища, – питання донині відкрите; крупні плани документальної стрічки про парад, де «вождь народів» промовляє з мавзолею, зняті пізніше у приміщенні. Це засвідчено як тим фактом, що у Москві був холодний ранок, а у Сталіна не йшла пара з рота, так і спогадами кінематографістів: мовляв, нам сказали, що не вийшли під час параду крупні плани «вождя народів», тож і послали перезняти цей епізод для хроніки…

А чи має Петро Порошенко своїх двійників, щоб посилати їх на виконання ризикованих завдань? Адже військовий парад у той час, коли на сході країни точаться запеклі бойові дії проти терористів, - це просто-таки знахідка для тих, хто мріє одним ударом знищити українське керівництво, а якщо не вдасться – то «просто» вбити якомога більше цивільних «бандерівців»…

Впадає в око, що цей момент дружно обходять увагою всі апологети параду.

І нарешті. Військовий парад на День Незалежності мав би об’єднати все суспільство, чи, принаймні, його патріотичну більшість. Замість цього він – ще не проведений – уже розколов її. Розколов і цивільних активістів, і бійців АТО, і журналістський корпус. Лише цей факт перетворює на ніщо осанни параду, який, мовляв, засвідчить – «українська армія готова до виконання бойових завдань, її бойовий дух високий, народ підтримує свою армію».

Що ж далі? Одні проводитимуть парад, інші – бойкотуватимуть його, а Путін тішитиметься у «зоресяйному Кремлі». І на те вже немає ради. Але висновки зробити не пізно: для того, щоб у майбутньому уникнути подібних ексцесів, слід докорінно змінити систему ухвалення важливих державних рішень.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...