Істина - пробний камінь самої себе та брехні.
Бенедикт Спіноза, нідерландський філософ, науковець, політичний та релігійний мислитель

Коли Росія стала суверенною державою

Чому московські царі перестали платити данину Кримському ханству на початку XVIII ст.?
17 квітня, 2014 - 12:01

23 січня 1713 року на виконання статті 3-ї «Пактів і Конституцій» Пилипа Орлика 1710 року між Українською козацькою державою та Кримським ханством було укладено мирний договір про «вічну дружбу» та «нерозривний військовий союз» проти Московського царства. Зокрема в цьому важливому для історії українського і татарського народів військово-політичному договорі йшлося про те, що «коли, Божою волею, ворог-москаль буде вигнаний, ослаблений і змушений попросити миру, тоді, так само як ми поєднані й пов’язані договором у час війни, так і в мирний час ми будемо зберігати нашу єдність й обіцяємо, що не розлучимося до кінця наших днів».

І хоча через обставини цей українсько-татарський договір так і не було впроваджено в життя, однак Кримське ханство не полишало спроб упокорити амбіційного і непокірливого російського царя Петра І. Це робилося не тільки за допомогою військової сили, а й постійного та наполегливого дипломатичного тиску на Москву. Адже ще з XV століття великі московські князі платили велику данину (у джерелах згадується як «откуп», «выход», «поминки», «упоминки», «дача») кримським ханам.

•  Факт виплати Російською державою великих грошових сум татарам було засвідчено багатьма міжнародними актами та документами. Сплату регулярних «поминків», зокрема, зафіксовано в грамоті царя Олексія Михайловича кримському ханові Аділ-Гірею за 1670 рік (Полное собрание российских законов. — Т.1. — №469. — С.836). «Да за прошлые на три года, казна наша без убавки к нам прислать; и впредь от нынешнего 1091 (1681) года казну нашу, против росписей на розменном месте отдавать. Да братьям нашим калге-салтану и нурадын-салтану и детям нашим, салтанам и дочерям и женам и скопцам и карчеям и ближним людям и детям нашим и внутренним отрочатам нашим всем, которым прежде сего что бывало, посылати, как в росписи написано, все те присылки и впредь посылать же без убавки (виділ. — Т. Ч.)» — таке положення Бахичсарайського миру 1681 року між царем і султаном переконливо засвідчило регулярність надходження дані з Росії до Криму (Статейный список стольника Василия Тяпкина и дяка Никиты Зотова, посольства в Крым в 1680 году. — Одесса, 1880. — С.270 — 271).

•  Про «розмінне місце» та механізм процедури передачі грошової данини писав 1685 року російський генерал шотландського походження Патрік Гордон. Він зауважував, що боярська дума в Москві «постановила, что годовое пособие или honorarium должно выдаваться татарам на обычном месте встречи для размена пленных у Переволочны». 1692 року цар Петро І звітував до кримського хана Саадат-Гірея, що регулярно надсилає «годовую казну» до Бахчисарая, але одночасно просив у того про скасування такої практики (Лашков Ф. Памятники дипломатических сношений Крымского ханства с Московским государством в XVI и XVII вв., хранящиеся в Московском главном архиве Министерства иностранных дел. — Симферополь, 1891. — №70. — С.205).

Тільки, згідно з положеннями османсько-російського Константинопольського миру 1700 року, досить принизливу для московських царів процедуру виплати «споминків» було на деякий час призупинено. Однак, незважаючи на це, татари через своїх зверхників у особі турецьких султанів й надалі постійно тиснули на «ворога-москаля» з метою отримання ласої для них данини. У черговий раз «кримський запрос» про надсилання до Бахчисарая з Москви відповідної грошової суми було записано до одного з пунктів тексту тимчасового Адріанопольского перемир’я 1713 року між Туреччиною і Росією. Однак до якогось конкретного рішення в цьому дражливому питанні тоді ще не дійшло.

•  Виплата регулярної данини росіян татарам переконливо засвідчувала обмежений суверенітет Російської держави на початку XVIII століття, про що йшлося в багатьох тогочасних дипломатичних документах. Зокрема в Архіві зовнішньої політики Росії у фонді «Зносини з Туреччиною» за 1720 рік (справа 2, арк.33 — 34) зберігається один із варіантів російсько-турецького мирного договору, де був такий пункт (він повторював відповідну статтю Константинопольського договору 1700 р.): «А понеже государство всероссийское самовластное и свободное государство есть, того ради дача, которая в давных временах давана была крымским ханам и крымским татарам, ни ныне ни впредь на вечное время да не будет должна от его царского величества даваться ни от наследников его».

Під час підготовки «вічного миру» з Османською імперією та залежним від неї Кримським ханством московський представник в Стамбулі Дашков отримав із Колегії іноземних справ попередній проект договору, де в пункті 10 говорилося про скасування на «вічні часи» цієї данини. Російський посол повинен був доводити туркам, що претензії Криму можуть у майбутньому завадити мирним відносинам між двома державами, адже «татары по обыклой своей дерзости, по причине сего непристойного запроса могли сему весьма обоим странам полезному доброму согласию поступками повреждение и новое несогласие искать учинить». А на початку квітня 1720 року до Дашкова надійшло розпорядження з Москви, що якщо турки і татари наполягатимуть на виплаті данини, то він взагалі повинен добиватися виключення цієї статті з тексту майбутнього договору між обома країнами. «И при том тебе крепко стоять», — суворо наголошувалося у відповідному рескрипті до Стамбула від 3 квітня того ж року.

•  Як зазначав із цього приводу у своєму грунтовному дослідженні «Внешняя политика России в последние годы Северной войны. Ништадтский мир 1721» (побачило світ окремою книжкою 1959 року у видавництві Академії наук СРСР у Москві) знаний російський історик Л. Нікіфоров: «Таким образом, в вопросе о дани крымскому хану, затрагивающий суверенитет государства, русское правительство не допускало никаких колебаний. Після завершення Північної війни 1700 — 1721 років переговори про скасування московських «упоминків» Криму набули нового звучання.

Отже, як бачимо, суверенною державою Росія поступово ставала тільки на початку XVIII століття в результаті напружених дипломатичних переговорів та підписання міжнародних договорів. У цей час непереборне бажання стати вільною державою змусило російських царів перестати виплачувати обтяжливу для них данину кримським ханам.

Рубрика: 
Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments