Мова росте елементарно, разом з душею народу
Іван Франко, видатний український письменник, поет, публіцист

Коли Росія стала суверенною державою

Чому московські царі перестали платити данину Кримському ханству на початку XVIII ст.?
17 квітня, 2014 - 12:01

23 січня 1713 року на виконання статті 3-ї «Пактів і Конституцій» Пилипа Орлика 1710 року між Українською козацькою державою та Кримським ханством було укладено мирний договір про «вічну дружбу» та «нерозривний військовий союз» проти Московського царства. Зокрема в цьому важливому для історії українського і татарського народів військово-політичному договорі йшлося про те, що «коли, Божою волею, ворог-москаль буде вигнаний, ослаблений і змушений попросити миру, тоді, так само як ми поєднані й пов’язані договором у час війни, так і в мирний час ми будемо зберігати нашу єдність й обіцяємо, що не розлучимося до кінця наших днів».

І хоча через обставини цей українсько-татарський договір так і не було впроваджено в життя, однак Кримське ханство не полишало спроб упокорити амбіційного і непокірливого російського царя Петра І. Це робилося не тільки за допомогою військової сили, а й постійного та наполегливого дипломатичного тиску на Москву. Адже ще з XV століття великі московські князі платили велику данину (у джерелах згадується як «откуп», «выход», «поминки», «упоминки», «дача») кримським ханам.

•  Факт виплати Російською державою великих грошових сум татарам було засвідчено багатьма міжнародними актами та документами. Сплату регулярних «поминків», зокрема, зафіксовано в грамоті царя Олексія Михайловича кримському ханові Аділ-Гірею за 1670 рік (Полное собрание российских законов. — Т.1. — №469. — С.836). «Да за прошлые на три года, казна наша без убавки к нам прислать; и впредь от нынешнего 1091 (1681) года казну нашу, против росписей на розменном месте отдавать. Да братьям нашим калге-салтану и нурадын-салтану и детям нашим, салтанам и дочерям и женам и скопцам и карчеям и ближним людям и детям нашим и внутренним отрочатам нашим всем, которым прежде сего что бывало, посылати, как в росписи написано, все те присылки и впредь посылать же без убавки (виділ. — Т. Ч.)» — таке положення Бахичсарайського миру 1681 року між царем і султаном переконливо засвідчило регулярність надходження дані з Росії до Криму (Статейный список стольника Василия Тяпкина и дяка Никиты Зотова, посольства в Крым в 1680 году. — Одесса, 1880. — С.270 — 271).

•  Про «розмінне місце» та механізм процедури передачі грошової данини писав 1685 року російський генерал шотландського походження Патрік Гордон. Він зауважував, що боярська дума в Москві «постановила, что годовое пособие или honorarium должно выдаваться татарам на обычном месте встречи для размена пленных у Переволочны». 1692 року цар Петро І звітував до кримського хана Саадат-Гірея, що регулярно надсилає «годовую казну» до Бахчисарая, але одночасно просив у того про скасування такої практики (Лашков Ф. Памятники дипломатических сношений Крымского ханства с Московским государством в XVI и XVII вв., хранящиеся в Московском главном архиве Министерства иностранных дел. — Симферополь, 1891. — №70. — С.205).

Тільки, згідно з положеннями османсько-російського Константинопольського миру 1700 року, досить принизливу для московських царів процедуру виплати «споминків» було на деякий час призупинено. Однак, незважаючи на це, татари через своїх зверхників у особі турецьких султанів й надалі постійно тиснули на «ворога-москаля» з метою отримання ласої для них данини. У черговий раз «кримський запрос» про надсилання до Бахчисарая з Москви відповідної грошової суми було записано до одного з пунктів тексту тимчасового Адріанопольского перемир’я 1713 року між Туреччиною і Росією. Однак до якогось конкретного рішення в цьому дражливому питанні тоді ще не дійшло.

•  Виплата регулярної данини росіян татарам переконливо засвідчувала обмежений суверенітет Російської держави на початку XVIII століття, про що йшлося в багатьох тогочасних дипломатичних документах. Зокрема в Архіві зовнішньої політики Росії у фонді «Зносини з Туреччиною» за 1720 рік (справа 2, арк.33 — 34) зберігається один із варіантів російсько-турецького мирного договору, де був такий пункт (він повторював відповідну статтю Константинопольського договору 1700 р.): «А понеже государство всероссийское самовластное и свободное государство есть, того ради дача, которая в давных временах давана была крымским ханам и крымским татарам, ни ныне ни впредь на вечное время да не будет должна от его царского величества даваться ни от наследников его».

Під час підготовки «вічного миру» з Османською імперією та залежним від неї Кримським ханством московський представник в Стамбулі Дашков отримав із Колегії іноземних справ попередній проект договору, де в пункті 10 говорилося про скасування на «вічні часи» цієї данини. Російський посол повинен був доводити туркам, що претензії Криму можуть у майбутньому завадити мирним відносинам між двома державами, адже «татары по обыклой своей дерзости, по причине сего непристойного запроса могли сему весьма обоим странам полезному доброму согласию поступками повреждение и новое несогласие искать учинить». А на початку квітня 1720 року до Дашкова надійшло розпорядження з Москви, що якщо турки і татари наполягатимуть на виплаті данини, то він взагалі повинен добиватися виключення цієї статті з тексту майбутнього договору між обома країнами. «И при том тебе крепко стоять», — суворо наголошувалося у відповідному рескрипті до Стамбула від 3 квітня того ж року.

•  Як зазначав із цього приводу у своєму грунтовному дослідженні «Внешняя политика России в последние годы Северной войны. Ништадтский мир 1721» (побачило світ окремою книжкою 1959 року у видавництві Академії наук СРСР у Москві) знаний російський історик Л. Нікіфоров: «Таким образом, в вопросе о дани крымскому хану, затрагивающий суверенитет государства, русское правительство не допускало никаких колебаний. Після завершення Північної війни 1700 — 1721 років переговори про скасування московських «упоминків» Криму набули нового звучання.

Отже, як бачимо, суверенною державою Росія поступово ставала тільки на початку XVIII століття в результаті напружених дипломатичних переговорів та підписання міжнародних договорів. У цей час непереборне бажання стати вільною державою змусило російських царів перестати виплачувати обтяжливу для них данину кримським ханам.

Рубрика: 
Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments