Чесність виростає тільки на ґрунті свободи.
Василь Стус, український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник, представник культурного руху шістдесятників

Люди парабелума

28 лютого, 2014 - 14:03
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Вона не в Кремлі сидить, маленька людина, здатна на великі справи у своїй професійній сфері. Вона — в голові кожного, хто живе з думкою про парабелум. Si vis pacem, para bellum, хочеш миру — готуйся до війни. Старі крилаті слова перетворилися на назву табельної зброї вермахту й надовго застрягли в головах людей у погонах, які вважають, що влучною стріляниною можна досягти благородних цілей. Para bellum — що ще треба людині на службі? Портрет Фелікса в кабінеті або невеличке бронзове погруддя Йосифа, щоб у разі чого легко можна було сховати в шухляду?

• Армія й спецслужби, все, що ми називаємо силовим блоком, виникло, як неприродний стан людини, вимушеної захищатися від собі подібних. Неприродний тому, що природа, релігія й етичний обов’язок людей забороняють насильство. Але є країни, де «високими інтересами» диктуються низькі способи їх досягнення. Як у Сирії, де десятки тисяч смертей необхідні заради утримання влади диктатором, як у Чечні, де на представницький рівень державного чиновника вказують автомати за плечима його охорони. Як у Грузії й Осетії, де танки стали аргументом у протистоянні народів, як у багатьох колишніх республіках колишнього Союзу, де служба людини в погонах, не причетної до захисту вітчизни від зовнішніх ворогів, оплачується значно вище за працю лікарів, вчителів, хліборобів і робітників.

• Люди парабелума — це новий суспільний клас, створений замість царських придворних полків і відомств охорони престолів. Вони впливові, вони заможні, їх годує з руки «Сам», і вони віддані йому або тому, хто стане замість нього, але пеститиме й плекатиме не гірше. Вони вже не спецслужби своїх країн, а легіони в кишені, біси з гоголівської табакерки, готові вискочити за сигналом господарського пальця, устрашаючи своїм виглядом і криком усіх довкола. І біда не в парабелумах, що міцно затиснуті в руках і намертво засіли в їхній свідомості. Біда в їхньому єстві. Із захисників країни система перетворює їх на бодигардів. Країна й тіло — єдині, і якщо тіло командує «вогонь», то їм байдуже, що трапиться на мушку. Втративши господаря, найкращі з них розгублені залишаються на місці, найгірші кидаються на пошуки нового голосу для бажаної команди «фас». Звідки взялися ці люди парабелума, непомітно вигодувані на наші гроші й спрямовані проти нас?

• Реформування силового блоку: армії, міліції й спецслужб зупинилося 15 років тому. Помінявши атрибути Радянської Армії, трохи підновивши старий гардероб, захисна машина країни зберегла все найгірше від старого світу. Жорсткий поділ між молодшими й старшими офіцерами, недоступний для нижніх чинів генералітет. Неоднакові умови життя, норми постачання, пільги й милості. Кожному, хто приходив у армію, СБУ або МВС система пропонувала покірливе підпорядкування старшим, заради просування вгору. Терпи, поки ти від лейтенанта не дійдеш до полковницької вотчини начальника УБОЗ, ДАІ, райвідділу СБУ, прокурора району, начальника гарнізону, військкомату. А вже там відіграєш своє, вийшовши на джерела прямих доходів. Усі знають, як це робилося.

• Проблема, народжена всередині СРСР, посилилася огидною практикою початку 90-х років у новій незалежній Україні. Тоді територіальні силові структури, позбавлені державного фінансування, значною мірою забезпечувалися бізнесом, зокрема й кримінальним. Бувало, для доставки затриманих злочинців до центру місцеві оперативники запозичували транспорт або бензин у інших правопорушників на волі. Так з’явився величезний клубок протиправних зв’язків, правил, співтовариств регіонального й загальнонаціонального рівня. Його не хотіли чіпати за часів Леоніда Кучми й Віктора Ющенка. І він котився, поки не поглинув Януковича. Довгі роки замість кардинальної реформи силового блоку пропонувалися косметичні заходи в окремих сферах. Суспільство не інформували про життя органів, але інколи запрошували журналістів у зразкові підрозділи. Структуру не міняли, лише додавали до неї якісь підрозділи, як нині розформований «Беркут». Зменшивши військові витрати, держава збільшила поліцейські й тим самим завдала шкоди обороноздатності країни. Армійські парки бойової техніки завалені допотопними видами озброєння, зате в арсеналі охоронців порядку все найсучасніше. Наприклад, спеціальні загони міліції для оперативного переміщення використовують автомобілі   SsangYong Rexton, стріляють з пістолетів Glock, снайперських рушниць Blaser, які у кілька разів перевершують за якістю екіпіровку й озброєння розвідувальних підрозділів української армії. Це не просто відмінності в забезпеченні. Згортаючи процес інтеграції України в НАТО, керівництво країни позбавило свій народ гарантії безпеки й недоторканності своєї території. Зате воно створило дорогу й багаточисельну армію власного захисту (за різними оцінками пропорція 200 тисяч військових і понад 300 тисяч міліціонерів, не рахуючи СБУ), що й призвела до лютневої трагедії на Майдані.

• Сьогодні перед країною стоїть стільки викликів, що не на все можна відповісти найближчим часом. Але реформу силового блоку новий уряд зобов’язаний  зробити пріоритетною. По-перше, йдеться про загрози життю людей і територіальну цілісність країни. По-друге, краще годувати свою маленьку армію, ніж фінансувати велику чужу. По-третє, нещастя допомогло нам потрапити в головний контекст проблеми Європейської безпеки, з якого не можна випасти, як 2005 року.

• Людей парабелума, які вбили наших хлопців, знайти дуже просто. Достатньо порівняти кулі, що витягують з тіл, з результатами балістичної експертизи табельної зброї особового складу спеціальних підрозділів. Вона зберігається в рушничних кімнатах. Але я майже впевнений: звичайне завдання криміналістів перетвориться на велику  політичну інтригу, де буде все, крім професійного дослідження фактів. Тому що силовий блок насправді не структури безпеки, нехай навіть уражені корупцією. Це, на жаль, поки інша країна. У ній свої правила, судді, прокурори, медичні установи, соціальне страхування, запаси продовольства й ті ж криміналісти, які підуть за рушницями до старих друзів.

• Величезне братерство парабелума повністю відокремлене від держави, не кажучи вже про народ. Якби не гроші, які сильний анклав вимушений отримувати від нашої з вами країни, то ми б зустрічалися лише в бою. Щоб підсолодити гіркоту такої констатації, ми вигадали гасло «Міліція з народом». Воно діє, як мелодія, яку насвистують у темних провулках беззахисні люди.

Рубрика: 
Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments