Мій план…
Останніми днями, багатьох, і не тільки в Україні, турбує відповідь на запитання: «Чи є, вже таким важливим, для розв’язання соціально-політичної кризи в Україні – повернення до її Конституції, у редакції 2004 року?». Моя відповідь – «так». Це питання є надзвичайно важливим. І, воно є, лише «першим кроком» для подолання системної кризи, яка поставила нашу країну під загрозу втрати її територіальної цілісності. І ось, чому.
В інтерв’ю російському щотижневику «Военно-промышленны йкурьер» №3 (521), 29.01.2014р. (vpk-news.ru): «Україна: народження громадянського суспільства», роблячи спробу пояснити російській аудиторії, що в Україні відбуваються не «погроми», «з боку проплачених Заходом екстремістів», а народження громадянського суспільства і справжньої демократії європейського зразку, мені довелось сформулювати три основні причини нинішньої соціально-політичної кризи в державі:
- по-перше, галопуюча корупція усього державного апарату країни, включаючи вищі органи державної влади, спецслужби та органи забезпечення правопорядку;
- по-друге, практичний розпад системи правосуддя та соціально-правового захисту населення країни;
- по-третє, активна розбудова в Україні, після скасування у неконституційний спосіб у 2010 році, Конституції в редакції 2004 року, авторитарно-кланової системи державного управління, із ліквідацією, де факто, трьох незалежних гілок влади в країні: законодавчої, виконавчої та судової.
Причому, остання причина – виступила головним каталізатором – перших двох. Вона остаточно «вимила» професіоналізм та моральність в вищих органах державної влади, включаючи силові, та замінила їх на «кланову відданість» та демонстративний цинізм по відношенню до власного народу.
Україна у цьому, не є першопрохідцем. Як свідчить історичний досвід, авторитарна система управління ніколи не потребувала високоморальних та відданих державі професіоналів – особистостей. Вона завжди потребує особисто відданих «вождю» - «своїх», «сірих» виконавців, які не становлять для нього видимої загрози та залежать своїм службовим та майновим становищем, принаймні за його бажанням, лише від нього.
При цих обставинах, провал Вільнюського саміту був лише остатньою краплею для вибуху в Україні, серед найбільш розвинутої та найбільш чутливої до несправедливості частини суспільства – студентства. Але, глибинні коріння кризи лежать, саме, в майже неосяжній корупції, цинічному правовому свавіллю та жахливо-демонстративній соціальній несправедливості в країні.
Отже, лікування цієї системної кризи в державі, яка, по суті, є – системною кризою органів державної влади, уже неможлива, лише за рахунок заміни певних облич при владі, навіть шляхом дострокових виборів. Без ліквідації головної причини кризи за №3 – ліквідація найбільш болючих для населення причин №1 та №2 - також уже неможливі.
Системне перезавантаження влади, в умовах діючих авторитарно-президентської форми правління, виборчого законодавства, із закритими партійними списками, і контролю, «де-факто», над трьома «незалежними» (лише формально, «де-юре») гілками влади – із боку закритого для суспільства кадрового центру Адміністрації Президента – також, практично, неможливе.
Тільки, після ліквідації головної антиконституційної дії в Україні за часи її новітньої незалежності, і повернення до парламентської-президентської форми правління, згідно Конституції у редакції 2004 року, може з’явитись перша передумова для реалізації основного принципу демократії: розподілу і реальної незалежності трьох гілок влади в державі. Як того вимагає, до речі, ст.1 Конституції України, згідно із якою Україна – є демократичною державою.
Надалі, логічним було б, внесення взаємоузгоджених змін у Закони України: «Про президента», «Про Кабінет Міністрів», «Про Верховну Раду», «Про судоустрій» та «Про місцеве самоврядування», які б розвинули та посилили конституційний принцип «демократичної держави України», в частині реального розмежування та діючого взаємного контролю з боку законодавчої, виконавчої та судової влади в Україні.
Включно, із законодавчим оформленням кримінальної відповідальності та покарання – за спроби: «узурпації влади» в державі та прихованого контролю над двома іншими гілками влади, з боку влади виконавчої. А, також – перенесення центру повноважень органів виконавчої влади із центру на місця, із запровадженням принципу прямої виборності керівництва областей та районів.
Більш реалістично, спочатку, - термінові зміни, після повернення до Конституції – 2004, виборчого законодавства України із запровадженням відкритих партійних списків, підготовка і проведення дострокових виборів в Верховну Раду України. Тому, що важко собі уявити, що діючий склад Верховної Ради, буде спроможний ухвалити вище приведенні і взаємно узгоджені зміни до законодавства, з метою інституалізації демократичних органів влади в країні. Власне, і вибирати в оновлений парламент потрібно тільки тих, хто ще до виборів буде мати власні стратегію, план та відповідну команду професіоналів, для подібної роботи.
І лише, після такої «інституалізації» основ демократії та позбавлення авторитарних повноважень влади виконавчої, із одночасним посиленням і оновленням влади законодавчої, можуть бути створені в Україні умови для оновлення імунної системи держави – правоохоронних органів та спецслужб України. Без чого, боротьба із корупцією, правовим свавіллям та цинічним беззаконням, причинами кризи №2 та №3, які є, по-суті, раковими пухлинами вищих органів влади держави – буде лише фарсом.
Без виконання цього плану, ми і надалі будемо свідками того, що згідно із статистичними даними, лише по одній митній позиції: кількість бензину і дизпалива, які офіційно були спожиті в Україні за останній рік – різняться від кількості вироблених в країні та офіційно імпортованих – на астрономічну суму. Недоотриманий державою податок від цієї суми за рік – становить близько 7 мільярдів гривен («Економічна правда», 3.02.2013р. www.epravda.com.ua). Тобто, лише трьохрічна чесна і професійна боротьба із справжньою контрабандою, лише по цьому напряму діяльності СБУ, Держкомкордону та Міндоходів, і, лише по одній позиції імпорту в Україну, могла би зняти гостроту «бюджетного питання» наприкінці 2013 року, що стало, по-суті, «офіційною» причиною зупинки процесу євроінтеграції Україна змусило позичати в Росії три мільярди доларів США.
А, система спеціальних органів України в сфері захисту її національної безпеки і оборони від зовнішнього втручання і впливу – буде і надалі нагадувати собою черепаху без панцира, в оточенні орлів, що гордо літають над нею та спостерігають за її кожним кроком.
