Люди, які мають свободу вибору, завжди оберуть мир.
Рональд Рейган, 40-ий Президент США

Напівзабутий урок

11 вересня, 2013 - 10:05

11 вересня — сумна дата, і не тільки у Нью-Йорку. Сьогодні виповнюється рівно 40 років від не менш жахливого дня в Чилі. Хотілося б поговорити про це.

11 вересня 1973 року чилійські війська за наказом генерала Августо Піночета здійснили озброєний заколот, скинувши законно обраний уряд і вбивши президента Сальвадора Альєнде. В країні на 15 років установили диктатуру. Піночет, відсторонений від влади після національного референдуму 1989 року, помер своєю смертю на волі.

Загальна канва тих подій давно і добре відома. Для наших широт актуальним є дещо інше. Невідомо з якого дива Піночет став героєм для деяких моїх колег-журналістів, для багатьох наших політиків та інтелектуалів — тобто саме для людей більш-менш освічених, обізнаних у тому числі й щодо новітньої історії. Хтось прямо-таки марить пришестям українського Піночета. На одному телеканалі, пам’ятаю, навіть у туристичній (!) рекламі Чилі згадували «заслуги» генерала у боротьбі з комунізмом.

Що ж. Варто нагадати трохи фактів і цифр.

Для початку — виразний показник: при диктатурі в шкільних підручниках з’явилися формулювання на кшталт «єврей Маркс», «єврей і масон Гейне», «більшовики — маріонетки світового масонства». Роботи Муссоліні та Розенберга видавали мільйонними накладами, «Протоколи Сіонських мудреців» перевидано 28 разів. Як наслідок, з країни емігрувало 93% єврейських родин.

Тепер про колег. Друковані видання було закрито, окрім вірнопідданих «Меркуріо» і «Терсера де ла ора», однак і на них поширювалася сувора цензура. Хунта того ж таки 11 вересня розбомбила дві нелояльні радіостанції, а на ще одній розстріляла всіх, включно з технічним персоналом. В перші три дні перевороту загинуло до двох сотень журналістів, причому не обов’язково опозиційних. Наприклад, поміркованого журналіста Ігнасіо Мірета після кількаденних тортур вбив племінник одного з очільників хунти, командуючого авіацією Густаво Лі Гусмана — за те, що наречена цього молодика колись віддала перевагу Ігнасіо. Ультраконсервативний журналіст Антоніо Кланс був розстріляний у власному маєтку разом з дружиною загоном карабінерів під керівництвом молодого офіцера з родини, з якою рід Клансів судився через земельну ділянку. Жорсткий опонент Альєнде, тележурналіст Роберто Гальо, застрелений, бо намагався спинити солдатів, котрі били вагітну жінку. Економічного оглядача, переконаного антикомуніста Клементе Діаса Фріаса застрелили військові, що заборгували йому гроші. Цілковито аполітичного оглядача жіночих журналів Камелію Солер вбили, бо та намагалася перешкодити спаленню книжок із її бібліотеки, доводячи, що фоліант під назвою «Кубізм» — це не пропаганда кубинської революції. Католицьку журналістку Кармен Морадор, ув’язнивши без висунення звинувачень, багаторазово ѓвалтували, катували і принижували — просто за те, що вона освічена жінка і щось там пише. Кінець кінцем родичі, заплативши хабар, вивезли фізично і психічно скалічену Морадор в Аргентину, де вона померла від наслідків отриманих травм.

Ще?

Головним лікарем Центральної психіатричної лікарні новий уряд призначив ультраправого Клаудіо Моліну. Іронія ситуації полягала в тому, що він у цьому шпиталі вже неодноразово гостював як пацієнт — лікувався від алкоголізму і шизофренії, причому в «буйному» відділенні. Свій вступ на посаду Моліна почав з того, що вдерся до будинку і влаштував стрілянину. Згодом п’ятеро лікарів було розстріляно, ще кілька десятків заарештовано або звільнено.

Заохочували наклепи: донощик отримував премію в півтора мільйона ескудо і все майно того, на кого він доніс (нічого не нагадує?). Хлопчики-мажори міста Чукікамата розважалися тим, що клепали на власних батьків, отримували їхнє майно і спускали його на розваги. Всього таких свідомих мерзотників по місту набралося аж 90.

Про сумнозвісні столичні стадіони-концтабори Національний і «Чилі», де людей ув’язнювали без суду і слідства, катували і страчували, я вже не кажу. Всього ж у вересні-жовтні 1973 року вбито або пропало безвісти більш ніж 3000 людей. Ескадрони смерті по всій країні діяли аж до 1989 року.

Що на все це скажуть палкі шанувальники Піночета? Ліс рублять — тріски летять?

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments